Читати книгу - "Загублені світила, Катерина Леванте"

Полумна була захоплена картою, вдивляючись у неї з особливим інтересом. Її уважний погляд говорив про те, що вона готова повністю присвятити себе пошукам і випробуванням, які чекають на них попереду. Але, незважаючи на її спокій і впевненість, Невілл помічав, як її пальці злегка тремтять, коли вона перегортає сторінки однієї зі старих книг. Він знав, що вона відчуває не менший страх і тривогу, ніж він. Ці дивні й сильні емоції були чимось спільним для них обох.

Він хотів було сказати їй щось заспокійливе, але слова застрягли в горлі. Як він міг говорити про страхи, якщо сам не був упевнений у собі? Він міг би пообіцяти, що все буде добре, але не знав, як виконати цю обіцянку. Але Полумна, здавалося, відчула його сумніви. Вона поклала книгу на стіл і повернулася до нього.

— Ти хвилюєшся, Невілле? — її голос був тихим, але в ньому звучала та сама турбота, яку вона завжди проявляла. Це було так природно для неї — піклуватися про інших. І в цей момент Невілл усвідомив, що ця турбота — щось більше, ніж просто дружба. Це був якийсь неймовірно сильний, але при цьому легкий, невидимий зв’язок між ними.

Він відчув, як його серце почало битися швидше. Він не хотів показувати свою вразливість, але її слова змусили його бути щирим, тому що він знав: поруч із нею йому не потрібно вдягати маски.

— Так, — зізнався він, відчуваючи, як у грудях з’являється важкість. — Я просто не впевнений, що зможу впоратися. Усе це — не просто пошуки давнього артефакту. Ми не знаємо, що нас чекає. І я боюся, що підведу тебе.

Полумна уважно подивилася на нього. Її очі були сповнені розуміння та тепла. Вона ледь усміхнулася, ніби намагаючись розвіяти його сумніви.

— Ти мене не підведеш, Невілле, — сказала вона м’яко. — Ти завжди демонструєш свою силу у найнесподіваніші моменти. І я впевнена, що ти впораєшся. Ми обоє будемо старатися. А якщо тобі стане важко — я буду поруч. Ти не сам.

Її слова, сповнені щирості та впевненості, проникли в його серце. Він відчув, як його тривоги почали поступово відступати. Невілл знав, що Полумна говорила не просто слова розради. Вона щиро вірила в нього. І це було для нього важливіше, ніж усе інше.

— Дякую, — сказав він, намагаючись стримати емоції. Його голос був тихим, але щирим. — Я… я справді ціную твою підтримку.

Полумна трохи нахилила голову, і її усмішка стала ще м’якшою.

— Ми — команда, Невіле, — відповіла вона, — а це означає, що ми будемо підтримувати одне одного на кожному кроці. Не сумнівайся, що це допоможе нам пройти через усе, що нас чекає.

Невіл відчув, як його груди наповнилися теплом від її слів. У їхніх стосунках було щось особливе. Полумна могла бути загадковою, але в її словах завжди було стільки щирості, що він не міг сумніватися у її почуттях. Він зрозумів, що її слова про те, що вони «команда», мають набагато глибший зміст, ніж просто підтримку в пошуках. Це була не просто команда друзів. Це було щось більше. І, попри страх і невпевненість, він відчував, що з кожним її словом його почуття ставали все яснішими.

Тим часом підготовка до подорожі тривала. Вони зібрали всі необхідні речі — зілля, магічні предмети, запас їжі та карту. Все було готове, і настав момент, коли вони мали залишити Гоґвортс. Погляд Невіла знову впав на Полумну. В її очах не було страху, лише рішучість. Вона була готова йти вперед, і це надихало його.

— Ти впевнена, що ми готові? — запитав він, коли вони стояли на пероні, готуючись залишити Гоґвортс.

Полумна кивнула, її погляд був зосередженим, але в ньому читалася та сама щира рішучість, яка колись допомогла їй пройти через усі випробування.

— Так, — сказала вона. — Ми впораємося, Невіле. Я вірю в нас.

І ось вони, удвох, вирушили в дорогу, кожен крок ставав новим відкриттям, не лише для їхніх досліджень магічного світу, але й для їхніх власних сердець.

Той день став для них не просто відправною точкою в пригоді. Це був момент, коли їхній зв’язок ставав нерозривним. Невіл знав, що попереду їх чекають випробування, сповнені магії та небезпек. Але він більше не боявся. Поруч із ним була Полумна, і цього було достатньо, щоб сміливо рухатися в невідомість.

З кожним кроком їхній зв’язок міцнішав, і Невіл не міг не помітити, як його почуття до неї ставали все очевиднішими. Він знав, що це не просто дружба. Це було щось більше — те, чого він шукав усе своє життя. І хоча вони обидва ще не усвідомлювали всіх глибин своїх почуттів, кожен їхній погляд, кожен дотик, кожна мить разом наближали їх до того, щоб нарешті зрозуміти, що між ними існує щось, що може бути набагато важливішим, ніж будь-яке випробування.