Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

— Я не розумію. Як це стосується його?

— Він на острові. Він недосяжний.

Бібс зітхнула й почала виводити кінчиком пальця кола в калюжці розлитого вина. Я так нічого й не второпав.

— Але ж Гарс — венієць, як ти. Капітан венійського корабля. Чому вони його захищають?

— Тому що він не венієць, ось чому. Корабель придбало військо Невенкебли, а він ним командував. Ми з радістю пристали на їхній план, вони добре платили. У питаннях, пов’язаних із грішми, венійці дуже гнучкі. Але він справді якесь велике цабе в тамтешньому війську. Вони всім там заправляють. Усю ту зброю, яку ми перевозили, було виготовлено на острові. Афера вийшла добра, інопланетних грошей було вдосталь. Але коли флот Ліги підійшов занадто близько, із нами розрахувались і призупинили торгівлю. Дістати його на тому острові просто неможливо.

— Я знайду можливість.

— Сподіваюся. Допоможу тобі всім, чим зможу. Та почнемо з початку, Джиме. Нам доведеться ненадовго залягти на дно, поки нас шукатимуть, і для цього знадобиться чимало арґансів. Скільки їх у тебе?

Вона розклала перед собою вкрадені монети, а я докинув до них свої.

— Замало. Нам потрібна велика сума на хабарі, на безпечний сховок. Я маю контакти: колись продавала дещо одному скупникові краденого. За годящу ціну він може знайти нам прихисток...

— Ні. Завжди уникай злочинних прошарків населення. Це задорого, а представники влади нишпоритимуть там насамперед. Тут є готелі? Дорогі, розкішні готелі?

— Готелів як таких немає. Зате існують остельов, де оселяється панство під час мандрів. Але люди з інших планет ніколи туди не йдуть.

— Іще краще. Ти зможеш вдати із себе місцеву?

— Іреді[4]. Ти теж зміг би, якби доклав трохи зусиль. Тут стільки різних акцентів і діалектів, що ніхто не зверне уваги.

— Ідеально. Тоді треба негайно вкрасти купу грошей, купити дорогий одяг, коштовності та зареєструватися в найкращому остелі. Згода?

— Згода! — Бібс голосно розсміялася та плеснула в долоні. — Присягаюся, Джиме, ти — ковток свіжого повітря на цій смердючій планеті. Мені подобається твій стиль. Але це буде нелегко. Банків тут немає. Уся готівка в лихварів, яких звуть гоґами[5]. Їхні заклади схожі на маленькі форти. Там удосталь охоронців, і завжди з родини самого лихваря, щоб їх не можна було підкупити.

— Звучить непогано. Зазирнемо до одного з них. А тоді, цього самого вечора, ми повернемося та вдеремося до нього.

— Ти це серйозно?

— Як ніколи.

— Я ще не зустрічала таких людей, як ти. Зовні ти схожий на малечу, але справді можеш подбати про себе.

Ця заувага про малечу мені не сподобалась, але я змовчав і постарався не ображатися, доки вона снувала плани.

— Ми візьмемо частину цих арґансів і обміняємо на невенкеблійські монети. Для цього доведеться довго сперечатися з приводу курсу, тож у тебе буде час вивчити обстановку. Балакатиму там я. Ти просто неси гроші й мовчи. Ми спершу роздобудемо тобі кийок особистого охоронця — тоді тебе взагалі не помічатимуть.

— Найкраще починати відразу. Знайдімо крамницю з кийками.

Це виявилося доволі просто. Більшість провулків були відкритими ринками з ятками та крихітними крамничками, де продавали, мабуть, нескінченно розмаїтий асортимент тканин, фруктів, загорнутих у листя обідів, ножів, сідел, наметів — і кийків. Поки торговець приглушеним і нерозбірливим через кілька шарів тканини на обличчі й шиї голосом вихваляв цінність свого краму, я брав зразки й випробовував їх у замаху. Зрештою я зупинився на метровому шматкові міцного дерева, обкрученому залізними смугами.

— Здається, ми хочемо саме такий, — сказав я Бібс. Продавець зброї кивнув, узяв монети й ще щось пробурмотів. Бібс показала досередини приміщення.

— Він твердить, що на кожний кийок діє річна гарантія та що ти маєш випробувати його, перш ніж піти.

Випробувальний блок виявився чималим каменем, поставленим сторчма та обтесаним під людський силует, який колись, можливо, скидався на чоловіка в обладунках. Але роки випробувань узяли своє. Його спотворювали виїмки, щербини, сколини цілих шматків; він не мав носа й підборіддя та лише частину одного вуха. Я підняв кийок, замахнувся кілька разів на пробу, а тоді став спиною до каменя, готуючи м’язи до удару скороченнями на динамічне напруження й дихальною мантрою. Налаштувавшись, я пихкав так гарно, як спіовентський паровий віз, і тримав кийок вертикально.

Розраховане вивільнення — ось у чому секрет. Узагалі-то, це й не секрет, а просто техніка та практика. За одну мить моє тіло скоротилося від крику. Під цей звук я замахнувся, зосередивши всю свою вагу й силу на залізній смузі на кінці кийка. Він просвистів півколом, що закінчилося на скроні кам’яної голови.

Пролунав різкий тріск: шия розтрощилася, і кам’яна голова відпала. Кийок залишився неушкодженим, набувши на залізному кільці невеличкої щербинки.

— Цей підійде, — якомога недбаліше кинув я.

Обоє присутніх, скажу я вам, були неймовірно вражені. Я й сам був вражений. Удар вийшов добрий, кращий, ніж я сподівався.

— Ти часто цим займаєшся? — стишеним голосом запитала Бібс.

— За потреби, — відповів я з удаваним спокоєм. — А тепер веди мене до свого гоґа.

Ми знайшли гоґа всього за кілька вулиць: про рід його занять сповіщав скелет у залізній клітці над дверима.

— Оце так вивіска, — зауважив я. — Як на мене, тут мав би бути малюнок мішка з грішми чи дерев’яний арґанс.

— Це практичніше. То останній злодій, якого тут спіймали за спробою крадіжки.

— Ой, дякую.

— Це просто традиція, хай вона тебе не бентежить.

Їй легко було говорити: вона не збиралася грабувати цей заклад. Стривожившись, я пройшов за нею повз двох потворних силачів, які спиралися на свої списи й окидали нас несхвальними поглядами.

— Гоґ, — промовила Бібс, зневажливо принюхавшись до охоронців.

Вони пробурчали щось не надто гарне, та все ж таки почали стукати в обкуті залізом двері, доки ті не прочинилися. Всередині сиділо ще кілька таких самих вартових. Щоправда, з мечами. Двері з грюкотом зачинилися й замкнулися за нашими спинами, тим часом як ми пройшли темною кімнатою на подвір’я за нею. На стіні, що його обводила, виднілися палі, а також вартові. Взагалі-то, це була не стіна, а дахи будинків, які стояли навколо подвір’я. Сам гоґ сидів на великій скрині, сховавшись від сонця під навісом; охороняли його ще двоє чоловіків, озброєних уже піками. Скриня була пласка