Читати книгу - "Природний роман та інші історії, Жорж."

Я проводжав її додому після останнього слухання справи про розлучення. Що роблять люди в таких випадках? Кілька днів тому я винайняв помешкання неподалік, і Ема зробила божевільну, як на мене, пропозицію, щоб ми востаннє сфотографувалися разом. Зовсім як на весіллі. Ми зайшли до першого-ліпшого фотосалону. Фотограф був одним із тих говірких дідків, які за будь-яку ціну намагаються збагнути привід для світлини. «Сімейна?» — запитав він, так ніби від цього залежав вибір типу плівки. Далі неймовірно довго виставляв різкість, велів нам обнятися, взятися за руки, повертав одне до одного обличчям, дивився в об’єктив і знову йшов до нас. Нарешті клацнув, обсипав нас побажаннями, зичив щасливого сімейного життя і купи дітей — Емина вагітність таки була помітна — і відпустив з Богом.

00

— У 90-х найвеличнішим залишається те пірнання у найбруднішу вбиральню Шотландії з «Трейнспотинґу».

— А фільми Фасбіндера, Антоніоні? У кожному є принаймні одна важлива сцена в клозеті. А Кустуріца, з тією кумедною спробою самогубства в туалеті? Здається, з «Батька у відрядженні». Повис на бачку і замість того, щоб померти, спустив воду.

— Не люблю Кустуріци. Лінивий і неприємний. Балканський мудак, сентименталіст.

— Добре, хай йому грець, Кустуріці. Пам’ятаєш, як Надя Ауерман позує Гельмутові Ньютону на унітазі, а Наомі Кемпбел, скинувши бікіні, сидить там само й заливається пивом? До того ж на обкладинці свого першого альбому. Хочеться назавжди оселитися в тому унітазі.

— Рік тому в Гонконгу власники громадських убиралень і експерти в цій галузі з цілої Азії зібралися на симпозіум. Про це писали в якійсь газеті. І знаєш, які там читали доповіді? Щось на зразок «Практичні способи елімінування неприємних запахів» та «Історичний розвиток громадських туалетів у провінції Гуангцзю». Але найкрутіша назва була така: «Аналіз задоволення громадянських потреб у публічних вбиральнях Республіки Корея».

— Один мій знайомий повернувся з Пекіна й розповідав про клозет на тамтешньому летовищі. Такий собі довгий зал, поділений на комірки перестінками, десь метр заввишки — китайці ж коротуни, — а ще й до того без стелі. Сідаєш у своїй комірці, стіна тобі по пояс, а з обох боків увічливі китайці тобі кивають і усміхаються. Під тобою тече струмок, у якому, коли придивитися, можна виразно добачити випорожнення всіх, хто зліва.

— В армії були такі самі клозети. Досить мені про них згадати, як починають сльозитися очі. Нас примушували сипати туди хлорку для дезінфекції. Просто сліпнеш. За клозети відповідали діди, і коли хотіли над кимсь познущатися, посилали його чистити. Один салага, щоби помститися, вкрав із кухні цілий кілограм дріжджів і накидав в отвори — як там усе забухтіло, як вилилося!

— А в Берліні в одному клозеті було написано: «Їжте лайно — неможливо, щоб мільйони мух помилялись». Німецькою, звичайно.

— Хтось хоче ще соусу?

— Туалетні графіті — це буде окремий розділ «Історії…». Чому людина саме там любить писати? Більшість із тих, хто пише по клозетах, заледве чи виявляють таку схильність деінде. Я певен, що вони часто й рядка не написали на папері. Але стіна туалету — це особливий спосіб комунікації. Писання на ній дає інакше задоволення. Коли людина сама, вмикаються якісь приховані механізми. Це первинний інстинкт — писати, залишати знак. Я не здивуюся, коли виявиться, що всі наскельні малюнки первісна людина видряпала, поки сиділа навпочіпки за великою потребою.

— Але це важко довести, бо екскременти нетривкі, з коротким періодом розпаду.

— І все-таки непогано б дослідити місця біля тих малюнків. Але повернімося до графіті в клозетах. Найбільш ізольоване й самотнє місце на землі виявляється доволі публічним. У попередню епоху тільки там і можна було виявити антиурядові лозунги. Уся відвага суспільства виливалася саме там, на туалетній стіні.

— Інтимні туалетні революції. От тобі й відвага, от тобі й суспільство. Тільки всираючись від страху, вони напишуть «ганьба Т. Ж.[4]» чи «їбати БКП». Навіть не кажи. Отаке все наше довбане дисидентсгво. Єдиним громадським місцем, де ці люди протестували, були громадські туалети.

— Бурхливі й тривалі аплодисменти…

— В одному клозеті колись було написано: «Не напружуйся, тут нема виробничих норм».

— От-от, а я що кажу? Туалет був єдиним місцем, де за тобою не наглядали. Єдиною утопією, де влада слабшала, де всі були рівні і кожен міг робити, що захоче, під прикриттям, що робить те, задля чого зайшов. Відчуття цілковитої безкарності. Таке буває лише в туалеті і в могилі. Цікаво, що обидві ці речі приблизно однакових розмірів. З другого боку, у всіх цих вивільненнях думки на клозетних стінах…

— Випорожнення як вивільнення. Тема для дисертації.

— Зачекай… у всіх цих вивільненнях думки на клозетних стінах взагалі може не бути ніякого політичного підґрунтя. Це просто бунт мови. До клозету входять не лише твоє тіло й твоя пахвина, але й твоя мова. Мова має потребу розстебнути штани, розперезатися, вилити те, що назбиралося за весь чортів день, за все гівняне життя. Слухаєш дебільну балаканину, читаєш дебільні газети, говориш із дебільними людьми, і коли ти нарешті лишаєшся на самоті в туалеті, тобі природно, по-людському хочеться написати «хуй» на стіні. Оце і є великі й маленькі потреби мови. От і зараз, коли ми теревенимо про клозети, насправді говоримо про мову.

— Скажу тільки, що печінка вистигла, мозок вкрився жиром, і мені треба йти. А вдома, коли мене дружина спитає, про що ми стільки часу балакали, я скажу — про гівно.

— Ти це сказав? Своїм гидливим язиком?! Хлопці, за нього треба випити. Думаю, це просвітлення.

6

Хотілося б мені, щоб хтось сказав: красивий цей роман, бо зітканий з вагань.

Наступного дня він прокинувся пізно. Звечора нічого не прибирав. Попільнички смерділи, наче згаслі вулкани, якщо вулкани взагалі смердять. Учора пив із трьома друзями, які допомогли йому переїхати на нове помешкання. Цілий вечір говорили про клозети. Він сам скеровував розмову в це русло. Так було найкраще для всіх. Нікому не хотілося говорити про те, що сталося. Зрештою, ніхто й словом про це не обмовився. Розмова точиться найжвавіше тоді, коли треба уникати якоїсь теми. Він піднявся з ліжка, вірніше, спав просто на матраці, на підлозі, не роздягаючись. Рушив до ванної, спіткнувся об коробку з книжками й вилаявся. Коли нарешті він усе це впорядкує, ці ящики, мішки з книгами, ліжко, яке досі стоїть незібране, допотопну друкарську машинку, весь цей мотлох? І ще велетенське, якщо зважити на розміри помешкання, крісло-гойдалку, яке займає майже половину кімнати й