Читати книгу - "Мої 18, Сергій Олексійович"

- Тихо так. - Помітила Яна, поправляю і без того свою правильну зачіску. - Хочеш я тобі допоможу? – Несподівано запропонувала вона мені свою допомогу.

Ось ще, мені тільки дівчата не допомагали,
подумав я про себе. Але відповів їй звичайно пристойно.

- Дякую. Мені не важко. А правда, так тихо наче навіть вітер не дме.

- От я б так хотіла жити десь у тиші та спокою в одному з цих дворів, — зізналася мені Яна. - Улюблений чоловік, діти, кішечка та собачка. Домашній затишок. Що ще потрібне для щастя. - відверто заговорила зі мною несподівано вона.

Я з подивом покосився на свою супутницю, що йшла поруч.

- Я думав тобі у твоєму віці гуляти хочеться?

- Мені хочеться теплих, серйозних та спокійних стосунків. Щоб поряд була кохана людина. Тепла душевного та сталості. Але поки в мене не виходить таку людину зустріти. Я вмію бути відданою. - зізналася мені Яна. – Я вмію любити по-справжньому. Щоправда, зараз у мене нікого немає. Я вільна.

Не знаю, навіщо вона мені все це говорила. Хоча я звичайно звик, що, наприклад, сестра, ділиться зі мною всіма своїми практично секретами. І я дружив із дівчатами зі свого класу раніше.

- А мені теж хочеться, щоб у мене був хлопчик. - Втрутилася в нашу бесіду Квиточка, що йшла поруч. Але далі вона не домовила, бо десь далеко попереду наша Таня голосно закричала.

- О! Озеро!

І ми з усіх ніг кинулися швидше бігти назустріч такій довгоочікуваній воді та прохолоді.