Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Табір Райана, прихований глибоко в надрах Замежжя, був напрочуд суворим, але водночас дивно затишним. Він розташувався в скелястому заглибленні, захищеному від вітрів та чужих очей віковічними соснами й пологими скелями. Ніяких зайвих речей, лише найнеобхідніше: невелика землянка, майстерно замаскована під природний пагорб, вогнище, що постійно тліло, випромінюючи тепло й дим, що розчинявся в повітрі, та кілька грубо збитих полиць, заставлених сушеними травами й потертям. Це місце дихало аскетизмом, але Калена, що пережила жахливі дні поневірянь, відчувала тут невідомий їй досі спокій.
Райан не марнував часу. Наступного ж ранку, тільки-но сонце ледь торкнулося вершин скель, він почав її тренувати. "Твій Дар, дитя, некерований, бо твоє тіло й дух не готові його прийняти", — пояснив він своїм хрипким голосом. Його уроки були безжальними. Він не вчив її магії чи контролю над стихіями, а зосередився на найпростішому: фізичній підготовці.
Калена, що досі знала лише домашню працю, тепер щодня долала себе. Вона бігала гірськими стежками до виснаження, її легені горіли, а м'язи нили від болю. Вона вчилася лазити по скелях, долати водні перешкоди, рухатися безшумно, немов тінь. Райан вчив її основам виживання: розпізнавати їстівні рослини, ставити пастки для дрібної дичини, читати сліди на землі. Він вручив їй ніж – гострий, як бритва, і навчив, як тримати його, як атакувати й захищатися. Пізніше з'явився лук, і Калена годинами відточувала свою влучність, стріляючи по мішенях. Кожен рух, кожен вдих були підпорядковані одній меті: вижити.
"Дисципліна – це не обмеження, а свобода, що дозволяє тобі володіти собою", – часто повторював Райан. Він вчив її витримці, здатності переносити біль, голод, холод, не здаватися. Калена відчувала, як її тіло стає сильнішим, як її м'язи набувають твердості, а рухи – впевненості. Але біль був постійним супутником. Біль у тілі, біль від спогадів про Дем'яна, біль від усвідомлення власної нездатності контролювати Дар.
Одного вечора, коли Калена сиділа біля вогнища, знесилена після чергового тренування, вона запитала: "Райане, ти говорив, що знаєш про Дар… Ти теж Захисник?"
Він надовго замовк, дивлячись у вогонь. "Колись я був ним", – тихо відповів він, його погляд став далеким. – "Дар… він обирає тебе, але й забирає щось натомість. Іноді, щоб отримати його, ти маєш пожертвувати занадто багато. Я втратив його. Або, можливо, відмовився. Це довга історія, дитя, і не на часі. Важливо те, що я знаю його природу. І знаю, як з нею боротися".
Калена зрозуміла, що він не хоче говорити про це більше. Розчарування в собі, що вона не може контролювати ту силу, яка коштувала їй брата і дому, все ще мучило її. Але слова Райана, його віра в неї, навіть якщо він цього прямо не говорив, поступово розпалювали в ній зростаючу рішучість. Вона відчувала, що нарешті знайшла мету. Ця мета була не в тихих мріях про сім'ю, а в боротьбі за виживання, у прагненні опанувати те, що її зруйнувало.
***
Далеко від похмурих скель Замежжя, у зруйнованому, але відчайдушно намагається відновитися Авенвуді, Кай не знаходив собі місця. Образ Калени, її відчайдушний крик, її знівечене горем обличчя, коли вона схилилася над Дем'яном, не виходили з його голови. Він відчував нестерпну провину. Він був там, він бачив, як руйнується її світ, і не зміг її захистити. Він, воїн, що мав оберігати, виявився безсилим.
Чутки про "вигнану жінку, одержиму дикою силою" ширилися селищем, викликаючи острах та огиду. Але Кай не вірив у це. Він бачив її Дар – хаотичний, потужний, але не зловісний. Він бачив в ній не загрозу, а щось інше, незрозуміле, але варте захисту.
"Вона померла там. Ніхто не виживає за межею", – говорили йому Старійшини та ті, хто залишився. Але він не міг змиритися. Його внутрішня боротьба розривала його. Обов'язок Захисника, вірність Старійшинам – все це стикалося з дивним, магнітним потягом до Калени. Вона була не такою, як інші. Вона не відповідала їхнім уявленням.
Ночами Кай збирав невеликий загін вірних воїнів – тих, хто також сумнівався в мудрості Старійшин, або хто просто бачив в ньому лідера. Він почав таємно виходити за межу, досліджуючи дикі землі, шукаючи будь-які сліди, будь-які докази того, що Калена жива. Він шукав її, незважаючи ні на що, керований не лише провиною, а й наростаючим, незрозумілим йому самому почуттям. Він не знав, що шукав – спокути чи чогось більшого.