Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"

Дні тягнулися безкінечно, перетворюючись на низку жахливих випробувань. Калена, виснажена до межі, ледве трималася на ногах. Голод висушив її тіло, холод скував м'язи, а постійний страх перетворив її живі очі на тьмяні, згаслі вуглинки. Вона блукала поміж гострих скель і покручених дерев Замежжя, її кожна думка була про виживання. Спотворений Дар, що оселився в ній, був не допомогою, а тягарем, вириваючись неконтрольованими спалахами, які лише приваблювали нових істот.
Саме так вона опинилася в пастці. З гущавини, звідки линув сморід гниття, виповзли три Гарлінги. Вони були меншими й слабшими за тих, що напали на селище, але для виснаженої Калени вони були смертельною загрозою. Їхні червоні очі світилися хижим голодом, а потворні пащі вишкірилися в зловісних посмішках. Калена відступила до скелі, її серце шалено калатало в грудях. Вона підняла руки, намагаючись випустити свій Дар, але він відповів лише слабким, тремтячим спалахом, що не завдав Гарлінгам жодної шкоди. Вони насувалися, розтягуючи свої кістляві пазурі, і Калена заплющила очі, відчуваючи неминучість кінця. Це була остання мить її боротьби.
Але в цю мить над її головою пролунав свист, а потім – різкий, сухий звук, немов розрізали повітря. Один з Гарлінгів відскочив назад з пронизливим вереском, його тіло обм'якло, і він впав, пронизаний наскрізь. Калена розплющила очі.
Над скелями, немов тінь, що виникла з нізвідки, стояв чоловік. Йому було років п'ятдесят, але його постать випромінювала неабияку силу. Його обличчя було помережане шрамами, що свідчили про безліч битв, а мудрі, проникливі очі гостро дивилися на Гарлінгів. На його плечі лежав довгий лук, а в руці він тримав гострий ніж, що виблискував у тьмяному світлі Замежжя. Це був Райан.
Він рухався з неймовірною швидкістю та грацією, немов дикий звір, злитий з вітром. Другий Гарлінг кинувся на нього, але Райан, немов танцюючи, уникнув його атаки і одним точним ударом ножа поклав звіра. Останній Гарлінг, вражений смертю своїх побратимів, завагався, і в цю мить Райан натягнув тятиву. Стріла, випущена з лука, безпомилково влучила в голову створіння, і воно, засмикавшись, впало мертвим.
Райан повільно обернувся до Калени. Вона сиділа на землі, сповнена здивування та недовіри. Вона очікувала побачити в його очах огиду або страх, як це було у Старійшин. Але замість цього, в його погляді читалося щось інше – враження. Він дивився на Калену не як на небезпечну аномалію, а як на явище, що варте вивчення. Він бачив не просто виснажену дівчину, а ту силу, що мимовільно вирвалася з неї кілька хвилин тому, коли вона намагалася відбитися від Гарлінгів.
"Ти… ти одна тут, дитя?" – запитав він, його голос був глибоким і хрипким, але спокійним.
Калена, ледве здатна говорити, лише кивнула.
Райан повільно підійшов до неї, його погляд ковзнув по її закованих зап'ястях. "Те, що я бачив… це Дар. Неконтрольований. Але Дар". Він присів поруч, його очі вивчали її. "Я знаю, що це таке. Я бачив його раніше. У ньому великий потенціал. І велика небезпека, якщо його не опанувати".
Калена відчула в його словах щось, що давно не чула, – визнання. Він не засуджував її, а бачив щось інше.
"Тобі потрібен наставник", – продовжив Райан. – "Той, хто навчить тебе керувати цим. Цей край не пробачає слабкості, і твоя сила без контролю – це твоя загибель". Він простягнув їй руку. "Ходімо зі мною. Я заберу тебе. Я навчу тебе".
У Калени в душі спалахнула обережна надія. Це було занадто добре, щоб бути правдою, але її інстинкти, що загострилися в Замежжі, говорили їй, що цьому чоловікові можна довіряти. Недовіра все ще чіплялася за неї, адже її навчили, що Замежжя кишить небезпеками. Але його очі, хоч і шрамовані, були чесними. Вона глянула на мертвих Гарлінгів, потім на Райана, і нарешті, на свою тремтячу руку.
Вона вхопилася за його руку, відчуваючи міцність його хватки. Вона не знала, хто він, звідки з'явився, і чому вирішив їй допомогти. Але в його обіцянці навчити її, вона побачила єдиний шанс на виживання, єдину можливість змінити свою долю. Це був перший крок у невідомість, але він був сповнений обережної надії, що пробивалася крізь відчай.