Читати книгу - "Рідною, Роман Євдокимов"

Більш ніщо не поєднує нас.

Я, здається, втрачаю цікавість.

Ти, здається, втрачаєш час.

 

---

 

Пам’яті Єлизавети другої

 

Бог, зустрічай королеву.

Вона не була святою,

Мала волю сталеву,

Не уникала бою.

Дайте салют в її славу,

Зніміть головні убори,

Апостол, відчини браму,

Біси, ховайтесь в нори.

В пору цю вересневу

До тебе пішла урочисто,

Бог, бережи королеву,

Зустрінь її особисто.

 

---

 

Злива з холодної крові,

Сліз і розбитих мрій,

Приреченої любові.

Ми загубилися в ній.

П’ємо отруєні краплі,

Не відчуваючи смак.

Злива умиє, казали.

Не може скінчитися так

Шлях, що ми подолали,

Дорога, яку пройшли,

Справа, яку починали,

Життя, яке прожили.

Кажуть, це воля божа,

Тільки він знає, як жити,

Тільки він допоможе,

Треба лише просити.

Злива, ти можеш, убога,

Нарешті відповісти?

Я вкотре вже кличу бога,

Чому знов приходиш ти?

 

---

 

Скажи, що все неправда, сон це,

Нехай жахливий і жорстокий.

Він піде геть, як зійде сонце,

Повернеться в свої чертоги

Нічних кошмарів. Забере все,

Що приніс з собою в світ,

Він забере все й забереться,

Щоб не лишався навіть слід.

Скажи, будь ласка, що це сон.

Всі раптом стали божевільні.

Потвори дивляться з ікон,

Закони пишуть дурні. Сильні

Ґвалтують слабих. Маячня.

Не може бути так. Чи може?

Скажи, коли прокинусь я,

Все буде добре. Правда, Боже?

 

---

 

Доки час не спливе,

Доки сонце палає,

Україна живе,

Україна чекає.

Її серце стучить.

Подивись їй в обличчя.

Україна кричить,

Україна кличе.

Навіть, коли болить

І надія згасає,

Україна дзвенить,

Україна співає.

Пам’ятай її погляд.

Так було і так буде.

Україна поряд,

Україна всюди.

Одна Батьківщина,

Іншої немає.

Вона народила,

Вона й поховає.

 

---

 

Нікополь

 

Тривога! Відбій. Тривога!

І так до самого ранку.

Неначе в кишені бога,

В сховище. До світанку

Далеко. Ховайся. Читай

Інструкцію власних дій.

Вибух. Не в нас. Не зважай.

Відбій. Тривога! Відбій.

Ще вибух. Близько. Уперті.

Коли вже та перемога?

Опади в вигляді смерті.

Тривога. Тривога! Тривога!!!

Різкі, наче хлист, удари.

Глибокі, як прірва, рани.

Пилу і попелу хмари.

Місто зустріло ранок.

Теплий і світлий. Літо

Не гарантує нічого.

Ми продовжуєм жити.

Тривога. Відбій. Тривога.

 

---

 

Скоріш рятуйте.

Ні, нас не треба.

Ми якось самі.

Врятуйте себе.

Рятуйте душі,

Рятуйте долі,

Або, як туші,

Лишайтесь в полі.

Ідіть додому,

Цілуйте мати,

Нам остогидло

Вас убивати.

Ви, наче дикі.

Страждають всюди

Мирні будинки

І мирні люди.

Ви, наче вірус.

Ви, мов хвороба.

Народ ваш виріс,

Немов худоба,

У стайнях темних,

Брудних загонах,

Смертях даремних,

Дурних законах.

Рятуйтесь швидше.

Рятуйте себе.

Доки не пізно.

А нас не треба.

 

---

 

Ми все знаєм ліпше.

Ліпше за долю.

Ліпше за бога.

За будь-якого.

Ліпше. Як ті,

Хто не знають нічого,

Але все одно

Покажуть дорогу.

Знаємо ліпше,

Знаєм точніше,

Кожен за жодного,

Жодний за інших.

Навіть знання знає

Гірше за нас, грає

Гірше за нас, сяє

Гірше за нас, має

Менше, ніж маємо

Ми. Зневажаємо

Ми зневажаючих

Нас. Тих, хто каже,

Що чогось не знаємо

Ми. Будь ласка, тихіше!

Ми.

Все.

Знаєм.

Ліпше!!!

 

---

 

Просто веди.

Люди – то звірі.

Може і ти.

Разом у вирій

Легше йти.

Я в тебе вірю.

Просто веди.

Очі закрию,

Щоб не тягти.

Я тобі вірю.

Більше нікому.

Бачиш сліди?

Звідси додому.

Просто веди.

Ніде і всюди.

Ніколи й завжди.

Люди – то люди.

Просто веди.

 

---

 

Росіянам

 

Нас ще багато. Вбивайте.

В нас є жінки і діти,

Старі й молоді. Стріляйте.

Ми будем лежати й смердіти,

Гнити в завалах. Радійте,

Гниди. Жінки і діти.

Стареча і молодь. Дійте.

Вбийте. Безжально вбийте.

А потім брешіть зухвало

Про успіхи і про втрати,

Що ми слабкі і нас мало...

Ми сильні і нас багато.

Знайте, за нас будуть мстити.

За вошей голодних гірші

Тільки підступні гниди.

Ми й мертві за вас сильніші.

 

---

 

Павук укусив мене просто в серце,

Що б’ється, розносить по тілу отруту,

Вбиває мене кожну секунду, б’ється

І бреше: «Я більше не буду».

Павук прив’язав мої руки і ноги,

Щоб я не тікав. Я не можу тікати.

Я мушу тікати, бо кличуть дороги.

Павук їх не чує. Йому наплювати.

Він бачив, як я народився, і знає,

Коли доведеться мені помирати.

Тішиться, бавиться, грає. Він грає.

Грає зі мною. Він любить пограти.

Любить дивитися, слухати. Чує

В моїх артеріях свою отруту.