Читати книгу - "Рідною, Роман Євдокимов"

Ту, що краде і водночас дарує

Час. Годину, хвилину, секунду.

Вічність. Він старший за вічність.

Він бачив безліч і безліч таких, як я.

Він неповторність, він пересічність.

Всі в його владі, бо він – Життя.

 

---

 

Загарбник

 

Звільни мене від всього.

Звільни мене від свободи,

Від мови і дома мого.

Тільки скажи мені, хто ти?

Хто дав тобі право робити

Зло на землі моїй?

Сильного краще не злити,

Але ти дурний і слабкий.

І вас таких ціла орда,

Як блохи – і сміх, і гріх.

Вас змиє моя вода.

Земля моя прийме всіх.

Звільни мене від життя.

Спробуй, як є потреба.

Знай тільки, що і я

Можу звільнити тебе.

 

---

 

Герць

 

Смерть боїться українця,

Вона його знає.

Навіть вмерши українець

Ніц не помирає.

А як смерть когось утягне

У тенета свої,

Українці не вмирають,

Бо вони герої.

Попадуть у рай чи пекло –

Їм усе єдино –

І співатимуть запекло

«Червону калину».

Смерть боїться українця.

Навіть на війні

Смерть боїться нас. Боїться.

Бо ми її – ні.

 

---

 

Я розмовляю із пустотою.

З цілим всесвітом я розмовляю.

Пусто між нами. Тобою і мною.

Ти чуєш мене? Я тебе відчуваю.

Я розмовляю з тими, що знають

Ціну мовчанню. Тиші адепти

Мовчки про тебе розповідають.

Мовчать мені хто ти. Мовчать мені де ти.

Я розмовляю з явищем, сутністю,

Річчю в собі, зіркою в небі.

Я потребую твоєї присутності,

Я розчиняюся в цій потребі.

Я розмовляю. Інакше несила.

Я пам’ятаю фінал двобою.

Ти переможниця. Ти попросила

Більше не розмовляти з тобою.

 

---

 

В темряві ти не сама

Ніколи.

Наче примара легка,

Навколо

Тебе кружляє Він,

Знає,

Що твою душу біль

Вбиває,

Що твої очі сіль

З’їдає,

Що тебе божевіль

Вбирає.

Горе своє бережи,

Наче

Срібло. Хто пережив,

Плаче,

Той, хто не пережив,

Вмирає.

В темряві навколо Він

Кружляє.

Крейдою намалюй

Коло,

Ти не сама ніде

Ніколи.

 

---

 

Дихали вільним повітрям,

Та перетворились на міфи

Скіфи.

З птахами братались пір’ям,

Підпалювали оплоти

Сколоти.

Час укладає літописи,

Відають всі дороги

Боги.

Кров’ю вмивали списи,

В величних курганах поховані

Воїни.

З золота, як пектораль,

Сонце гуляє небом,

Степом.

Всесвіт малює спіраль,

Все розпочнуть з початку

Нащадки.

 

---

 

Я б’ю. Верба б’є.

Кожен чим може,

Як може, лиш б’є.

Ти чуєш, Боже?

Тобі до вподоби?

Ти бачив багато

Крові й жалоби.

Занадто багато.

Боже, ти звик?

Вибачай, ми ще ні.

Боже, ти зник?

Ми ще ні. У вогні

Знаходимо сили

Любити своє,

Доки не вбили.

Я б’ю. Верба б’є.

 

---

 

Під завалом

 

Світи, моє фейкове сонце

Яскравістю в сорок свічок.

Світ, бережи охоронців,

Своїх синів і дочок.

Тих, хто боронить країну

Від горя і різних навал.

Боронить кожну родину,

Цю землю. І цей підвал.

Небо, даруй їм сили,

Волю й священну лють.

Ті, хто біду чинили,

Смертю страшною вмруть.

Зруйнований вщент будинок,

Неначе могильний курган.

Повільно повзуть години.

Чекати лишається нам.

Світи, моє сонце гаряче,

Ще є в батарейках заряд.

Нас не було, неначе.

Нас відшукають навряд.

 

---

 

Кацапам

 

Досить ганьбити природу

Самим своїм існуванням.

Кацапські огидні морди

Вмирають без поховання.

Пропагандисти брешуть,

Тікають щури убогі.

Воїни наближають

День Нашої Перемоги.

Ворог дурний і злющий,

Жадібний, вбогий, темний.

Страждають невинні душі.

Страждають, та не даремно.

Кожна краплина крові,

Кожна сльоза гаряча

Стане йому у горлі,

Вогнем Україна плаче.

В серці живе ненависть,

Помста пульсує в скронях,

Україна кацапів давить

В своїх лагідних долонях.

 

---

 

Сльози. Багато сліз.

Більше навіть, ніж крові.

Ворог біду приніс.

Багато біди і зброї.

Він ґвалтував весну.

Щастя, весну і життя.

Залишив живих без сну,

Мертвих – без забуття.

Ворог приніс вогонь.

Вогонь краще не злити.

Перетворилась долонь

На кулак. Ми будемо мстити.

Ворог прийшов в Україну,

Наче прийшов додому,

Знайде він тут домовину.

Пекло плаче по ньому.

Надто багато сліз.

Надто багато смертей.

Плачить на серці надріз.

Плачуть души убитих дітей.

 

---

 

Я говорю мовою ворожнечі,

Серце палає вогнем ненависті.

Інші слова взагалі недоречні,

Коли жага помсти не знає жалості.

Люди навколо не знають жалості,

Більше ніхто не бажає миру.

Для щастя не вистачає малості –

Щоб ворог вмер, щоб його вбили.

Вбили цинічно, тортурно, безжалісно,

Як він вбивав людей полонених,

Як ґвалтував, грабував, підпалював.

Щоб він кричав, та кричав даремно.

Нам його крики – то музика радості,