Читати книгу - "Рідною, Роман Євдокимов"

Муки його – паляниця з печі.

Я говорю мовою ненависті,

Серце палає вогнем ворожнечі.

 

---

 

Поміж солдатами

Смерть танцює.

В лахах картатих,

Вона все чує.

Боса, з косою,

Вона все бачить.

Над головою

Свій танок танчить.

Що то літає?

Коса чи кулі?

Хто це співає?

Чорти сутулі

Тіньми в кущах

Хороводи водять,

Ласують страх,

Очей не зводять.

Тільки даремно

Аспід чекає.

Пісня нікчемна

Солдат не лякає.

В них є своя,

В них є свій танок,

Надійна зброя.

Прийде світанок,

Сонце зігріє

Втомлених воїнів.

Ворог згниє,

Він їжа для воронів.

Смерть танцювала

Поміж солдатами,

Та позбивала

Об них босі п’яти.

 

---

 

На вулиці холодно і війна.

Гудуть сирени, вмирають люди.

На вулиці сонячно і весна.

Життя не спинити. Життя є всюди.

Є в бомбосховищах, є в метро.

З криком або в абсолютній тиші

Воїни ллють ворожую кров.

Вбивають одних, щоб вижили інші.

Вбивають життя заради життя.

Світ парадоксів і чорних жартів.

Загарбники гинуть без каяття.

Життя окупантів нічого не варті.

Кажуть, на вулиці вже весна.

Шкода, на неї бракує часу.

Ще трохи. Нехай зачекає вона.

Я обіцяю, ми будемо разом.

 

---

 

200

 

 

Виглядають майже як люди,

Паскуди.

Але ім’я цій сволоті –

Двухсоті.

Хочете України,

Кретини?

Жеріть екскременти власні,

Блазні!

Вічний дурень і раб –

Кацап!

Мріяв стати героєм,

Став гноєм.

Ми вас вб’ємо залюбки,

Виродки.

Даремні всі ваші потуги,

Волоцюги.

Огидні ви, наче блювота,

Гидота.

І плани у вас суїцидні,

Злидні.

Вас вдома чекає давно

Лайно,

Бо ваше життя лайно

І багно,

Бо ваша країна – багно

І гімно,

Бо ваше майбутнє – зло

І бухло,

Бо ваша доля одна –

Труна,

Призначення всій цій мерзоті –

Двухсоті.

 

---

 

Наперли нові аксельбанти,

А на ногах чоботи різні.

Які, вбіса, з вас окупанти?

Звичайні собі окупиздні.

Крадете курей по селах.

Повертайтеся до Свиногор’я!

Хоча, кому ви там треба?

Ви не люди, а просто горе.

З вас солдати, як із гімна куля.

А гімно вам, як рідная мати.

Рідну мати, потвори сутулі,

За бояру ви ладні продати.

Як прийшли ви на нашу землю,

Стали добривом. Ви не люди.

Від людей я вас відокремлю.

Русня людьми ніколи не буде.

Тож біжить у своє Свиногор’є,

До полону вас брати набридло.

На таке лайно шкода набоїв.

Навіть вірш цей писати огидно.

 

---

 

Грай, музиканте!

Надворі війна.

Дай волю таланту,

Хай рветься струна!

Дай звуку живого

В пітьмі укриття!

Можливо, до цього

Ти йшов все життя.

Співаче, співай!

Гучніше за смерть.

Тональність спіймай,

Що вижене геть

Страх і тривогу.

Про Рідний край,

Про Перемогу,

Про світле співай!

Поет і письменник,

Художник, артист,

Кожний натхненний,

В кого є хист,

Ті, хто не взявся за автомат,

Далеко не всі у світі – солдати,

Ті, хто в війну зневажає талант,

Продовжуйте й після війни мовчати.

 

---

 

Я радий, що ти в безпеці.

Я радий, що ти далеко.

Як пощастить, навесні

Нас поєднає лелека.

Прилетить від тебе до мене.

Зів’є на стовпі гніздечко,

І я цілком буду певен:

Перемога десь недалечко.

Ми з нею зустрінемось тут.

Сніг і проліски, кров і попіл.

Хто прийшов з війною – помруть.

Я для кожного маю постріл.

Хтось каже, ми просто солдати,

І тут нема, чим пишатися.

Але я не вмію тікати.

Я вмію тільки лишатися.

Зустрінемось після війни.

Треба лише почекати.

За твої безтурботні сни

Я буду ночами не спати.

За твій мелодійний сміх,

За погляд, що заворожує,

Я пофарбую сніг

Кров’ю брудною, ворожою.

Чутно запах весни.

Смерті весну не здолати.

Зустрінемось після війни.

Треба лише почекати.

 

---

 

Я буду писати рідною,

Її дзвін повинен тривати.

Я буду писати огидне –

Хтось повинен про це писати.

Я писатиму про одвічне,

І про те, що не має смислу,

Про звичайне і про незвичне,

Детально, а також стисло.

Про сміх і про сльози гарячії,

Про відносність добра і краси,

Я писатиму навіть псячою,

Щоб мене розуміли пси.

Торкнутися недосяжного,

Закінчити, щоб почати.

Ні для себе, ні для присяжного.

Я просто повинен писати.

 

---

 

Не хочу. Даруйте.

Так, є слово «треба». Не треба.

Рятуйте. Або не рятуйте.

Якщо є потреба.

Кидайте все. Заплющуйте очі.

Сідайте, дивіться в небо.

Чітко і гучно скажіть «Не хочу».

Якщо є потреба.

Світ не помітить моєї відсутності.

Вашої теж.

Питання людяності і безлюдності

Його не бентежать.

Я зустрів бога. Кажу йому: «Отче,

Подивись, навколо халепа».

Він мені відповідав: «Не хочу».

І тихо пішов на небо.

 

---

 

І не треба нічого казати.