Читати книгу - "Джерело, Ларія Ковальська"

        За кілька днів після зустрічі у парку, Тарас поїхав у село. Бабуся, дід Улас, їхня простота і ніжність змусили Тараса забути про Артема і Емму. В селі якраз розпочинались жнива і дід Улас підключив онука до збору урожаю зернових. Щодня Тарас так нароблявся фізично, що на вечір сил майже не було. Знайомі хлопці кликали його на дискотеку до сільського клубу, але він відмовлявся. Значно приємніше для нього було посидіти на лавці під старою грушею і послухати розповіді дідуся. Він вже був геть дорослим, а історії діда не перестав любити. Тепер і дід часто допитувався в онука про те, що у світі робиться, казав, що не розуміється в отих всіляких новинках, що вчені понавидумували. То ж онук привчав діда до сучасних технологій. Дід на той час займав у школі посаду директора, тому мав розумітись і в комп’ютерних технологіях, і в стільникових  телефонах. Недавно діти подарували батьку новий сенсорний телефон, та він так і пролежав у коробці, бо дід не міг із ним розібратись. Отож, роботи у селі в Тараса було чимало: вдень сільськогосподарські роботи, в вечері – навчання дідуся. А поміж тим, багато-багато розмов із улюбленим дідом Уласом.

       Час в селі минув швидко і Тарас повернувся у місто. Артем теж вже мав бути на місці. Завтра вони приступають до роботи в офісі батьків. Тарас щиро надіявся, що за цей час Артем і Емма вже розійшлись. Не міг же його брат повестись на цю хитру дівку.

       У вечір повернення додому, хлопці так і не зустрілись. А побачились вже в офісі батьків. Батько Тараса і батько Артема вже чекали на хлопців, аби розказати їм про їхні обов’язки. Яке ж було здивування Тараса, коли в кабінет разом із Артемом увійшла Емма. І тут Артем об’явив усім, що Емма теж працюватиме в їхньому офісі, бо ж їм потрібен юрист.

- Сподіваюсь, ти не будеш проти, брате? – Спитав батько Артема у Тарасового батька. Схоже, що ще вчора Артем поговорив про це із ним.

- Ну, якщо вона здібна дівчина, то нехай працює! – Батько Тараса був трохи здивований, проте погодився на пропозицію племінника.

- Вона закінчила університете з червоним дипломом! – Гордо сказав батько Артема. Рішення було прийнято, а думкою Тараса ніхто не поцікавився. Так компанія «ТехноЗеніт» відразу поповнилась аж трьома молодими та перспективними праціниками. Кожен отримав свою ділянку роботи і молоді люди прийнялись старанно виконувати її, аби виправдати покладені на них сподівання.

     Тарас теж повністю віддався роботі. Йому дуже не подобалось, що тут працює Емма і він змушений бачити її щодня, та вдіяти він нічого не міг. Він старався уникати дівчини, а от його брат тільки й шукав нагоди, аби побачити її.

       У Артема з Еммою відносини ставали все ближчими. І тепер більшість вільного часу Артем проводив вже з Еммою, а не з Тарасом. В компаніях їхніх спільних друзів Артем теж тепер з`являвся нечасто або приходив зі своєю дівчиною. Тарас бачив, що Артем закоханий в Емму до нестями, але дуже боявся, що в Емми таких почуттів до брата немає. Кілька разів делікатними натяками він застерігав брата про те, що його дівчина в університеті мала багато шанувальників і крутила ними, як могла. Та той і слухати не хотів про те, що в Еммі може бути хоч щось нехороше. Артем казав Тарасу, що це він говорить із заздрощів, бо сам немає дівчини. Врешті, Тарас заспокоївся та спробував радіти за брата. 

     Так минув рік з того часу, як молоді люди прийшли працювати в компанію «ТехноЗеніт». Батьки втішались синами, бо вони багато працювали і фірма стала процвітати. А дякуючи знанням та вмінням Емми вони підписали багато вигідних угод. Батьки почали вже говорити про те, щоб хлопцям передати більше повноважень, а самі повільно стали відходити від справ. 

      А ще через рік Артем урочисто об`явив, що вони з Еммою одружуються, чим дуже втішив своїх батьків. Весілля планувалось грандіозне, адже Артем був єдиним сином у батьків. Замовили один з найрозкішніших ресторанів міста. Все було продумано до дрібниць. Батьки Емми були не такі заможні, як у Артема, тому вбрання нареченої теж купувала сім`я хлопця. На весіллі зібралось близько сотні гостей. Навіть бабуся та дідусь приїхали із села, хоча їм було більше до вподоби святкування у селі з усіма весільними традиціями. Тарас, звісно був свідком і старшим дружбою нареченого. Свято проходило у жвавому ритмі і під кінець дня Тарас вкрай виснажився. Йому вдалось непомітно вийти з бенкетного залу і заховатись на території ресторану у невеличкій альтанці. Тарас не розумів свого сьогоднішнього стану. Він мав би радіти за брата, але чомусь на душі в нього була гіркота. Сам не знав чому. До Емми він не мав почуттів, тому брату зовсім не заздрив. Та й не радів за нього, бо все ж ще не вірив у щирість Емми. Тараса мучила якась незрозуміла хандра. Раптом він відчув чуюсь руку на своєму плечі. Рвучко озирнувся – біля нього стояв дід Улас.

- Дідусю, хочете присісти? – Спитав Тарас. Йому було приємно бачити діда.

- Можна  і присісти! – Сказав дід і сів поруч з онуком. – Ти не сумуй, Тарасе, твоя щаслива неділя ще попереду!

- Я не сумую. Просто втомився.

- Та хіба я не бачу. Мені теж не дуже до вподоби наречена, та що з робиш – її обрав Артем, а нам до того немає діла.

- А чому ж вона вам, діду, не подобається?

- Та сам не знаю. От щось є в ній таке… чи то хитре чи то підступне. Але надіюсь, що я помиляюсь і мій онук буде щасливий в шлюбі. А ще один онук, улюблений, знайде своє кохання і відгуляємо весілля не в ресторані, а в нас, в селі у шалаші,  і гратимуть музики так, що луна йтиме аж до міста.