Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гермія
Спокійно, любий, очі й ти склепи.
Засинають.
Входить Пак.
Пак
Цілий ліс я обійшов,
Та афінця не знайшов,
Що йому я маю око
Чарівним змочити соком.
Ніч і тиша... Хто це там?
То ж, мабуть, і є він сам!
Так, на нім афінське вбрання.
Діви юної кохання -
Каже пан мій Оберон -
Він зневажив. Ну, а он
І її зміг сон міцний
Просто на землі сирій.
Не посміла, бідна, ти
При безсердому й лягти.
Цим чар-зіллям, сину вражий,
Очі я тобі помажу.
Збудишся - й тобі любов
Вже не дасть заснути знов.
(Вичавлює сік із квітки на повіки Лізандрові)
Прокидайся ж. Я тікаю:
Оберон мене чекає.
(Виходить)
Вбігають Деметрій і Гелена.
Гелена
Убий мене, але не проганяй!
Деметрій
Геть, відчепись, кажу тобі, і край!
Гелена
Невже саму покинеш на біду?
Деметрій
Геть! Одчепись! Я далі сам піду.
(Виходить)
Гелена
Я в цій гонитві духу вже пускаюсь.
Що більш прошу, то менше досягаю.
От Гермія цього не знає горя,
У неї очі звабні, наче зорі.
Від чого? Не від сліз солоних, мабуть:
Я плакала частіш, але не вабить
Мій зір нікого. Певне, я бридка,
І звір лісний від мене утіка.
І дива тут ніякого немає,
Що вид мій так Деметрія жахає.
Десь дзеркала оманливого сила
До Гермії рівнятись спокусила.
Та хто це тут лежить? Лізандр неначе?
Він спить чи вбитий? Крові я не бачу.
Лізандре, пробудися! Ти Живий?
Лізандр
(прокидаючись)
За тебе - хоч в огонь! Довіку твій!
Гелено, ти прозора! Сталось чудо?
Твоє серденько бачу я крізь груди.
А де ж Деметрій? Де твій лиходій?
Його ось зараз меч скарає мій!
Гелена
За що, Лізандре? В чім його вина?
Що любить Гермію? Твоя вона!
Невже задовольнитись цим не можна?
Лізандр
Що, Гермія? Мені хвилина кожна,
Пробута з нею, марна і порожня!
Гелену я, не Гермію, кохаю
І гаву на голубку заміняю.
В людині розум волею кермує,
І вище розум мій тебе цінує.
Повільно дозріває все на світі,
І я спромігся лиш тепер дозріти,
Над волею здобувши врешті владу,
Мій розум дав мені таку пораду:
В твоїх очах читати, ясна панно,
Найкращу повість книжки про кохання!
Гермія
Ні, глум такий терпіть уже несила.
Чим я його у тебе заслужила?
Чи мало ще... Чи мало ще, юначе,
Що я ніколи, певно, не побачу
В Деметрія в очах жаги палкої,
То ще зневаги треба отакої?
Поганий жарт, Лізандре, далебі:
Не личить так поводитись тобі.
Бувай здоров! Але скажу я щиро:
В твоє лицарство мала більше віри.
Щоб то одним зневажену отак
За це ще й інший ображав юнак!
(Виходить)
Лізандр
А! Гермії не бачила вона!
Спи, Герміє, і зоставайсь одна.
Як мед, коли з’їси його в охоту,
Найгіршу потім виклика нудоту,
Як тих, хто в істинну вернувся віру,
Жахає потім єресь аж надміру,
Так і для мене мед і єресь ти,
Й тому тебе я мушу проклясти!
Всі сили, вся любов - лиш для Гелени,
Не буде іншої владарки в мене!
(Виходить)
Гермія
(раптом прокидається)
Рятуй, Лізандре, Гермію свою,
Зірви з грудей моїх оцю змію!
О боже! Що за сон! Я вся дрижу
Зі страху. Глянь! Я сон свій розкажу:
Неначе гад мені у серце впився,
А ти стояв і з усміхом дивився.
Лізандре! Що? Нема? Лізандре! Муже!
Не чуєш? Ти пішов? Озвись, мій друже!
О лихо! Де ти? Млість мене змагає.
Озвись, коханий, я тебе благаю!
Чи ти далеко? Треба йти шукати!
Знайти тебе чи смерть свою спіткати.
(Виходить)
ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Ліс. Тітанія спить.
Входять актори: Клинець, Навій, Гембель, Дудка, Носик і Замірок.
Навій
Усі зібралися?
Клинець
Усі, всі. А осьде й місцина для нашої репетиції, напрочуд зручна. Оця зелена галява буде нам за сцену, ті кущі глоду - за убиральню, і ми розіграємо все достоту, як перед самим князем.
Навій
Пітере Клинцю!
Клинець
Що скажеш, друже Навою?
Навій
У цій комедії про Пірама і Тізбу є такі речі, що навряд чи кому сподобаються. По-перше, Пірам мусить вихопити меча і вбити себе, а це видовище не для дам. Що ти на це скажеш?
Носик
Так, так, справді страхіття!
Замірок
Мабуть, доведеться нам кінець кінцем пропустити це самогубство.
Навій
Нізащо в світі! Я придумав штуку, як усе залагодити. Напишіть для мене пролог, і нехай цей пролог пояснить глядачам, 33 що ми своїми мечами нікому шкоди не заподіємо і що Пірам не вбитий. А задля більшої певності ще треба сказати, що я, Пірам, насправді не Пірам, а ткач Навій. Тоді їм не буде чого й боятися.
Клинець
Гаразд, буде тобі такий пролог, і ми його напишемо восьми- й шестискладовими рядками.
Навій
Ні, хай буде на два склади більше: напишімо самими восьмискладовими. 34
Носик
А лева дами не злякаються?
Замірок
Боюся,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сон літньої ночі, Вільям Шекспір», після закриття браузера.