Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Він знав, що подруга працює зараз над якимось новим дизайнерським проєктом, але якщо раніше, виконуючи роботу, вона інколи радилася, інколи жалілася на труднощі у використанні візуальних рухівок, то про цю працю більше відмовчувалася. Казала, що її запросили в команду крутих дизайнерів сьогодення, що їй це дуже лестить і спонукає багато працювати над собою, над вдосконаленням своїх образів та фантазій, але розповідати про це вона не має права, бо тримається все це у великій таємниці. Погодилася співпрацювати лише на таких умовах. Підписала документи про нерозголошення.

Фокс жартував, що вона, певно, зараз дизайнує якусь супер-пупер круту гармату для бойовиків, тому й усі ці секрети. Сміявся, що буде ця зброя вся у квіточки та зайчики, для остраху ворогів.

А Платон якось і не задумувався над її роботою. Малює щось там, створює візуали для вірту, дизайнує архітектурні цифрові споруди – в кожного своя робота.

А зараз стало цікаво, чи не пов'язана ця робота із якимись ризиками, чимось небезпечним? Може, й справді, зброю проєктувала? Хоча це було смішно по суті своїй - Ембері і зброя? Дівчина була дуже добра, спокійна, мила. Платон знав, що вона ненавидить насильство. І хоча дуже любила грати в комп'ютерні ігри, вибирала тільки роль цілительки або героїні з мінімальною кількістю руйнівних характеристик...

Платон пройшов уперед до бюро. Малюнки, малюнки, малюнки, якісь замальовки, креслення, фотографії споруд різних архітектурних стилів... А ось і власні роботи Ембері: дивовижні високі башти, широкі амфітеатри, перекручені спіральні будинки з довгими вітражними вікнами, що повторювали витки вигнутих стін... Ембері любила все дивне, незвичайне, чарівне і загадкове...

Хлопець почав перекладати розкидані папірці, теки, блокноти... Нічого цікавого, такого, щоб навело на думку, що сталося з дівчиною, чому вона зникла.

Акуратно склавши всі розкидані папери у стосик, він висунув кілька шухляд зі столу: там лежали якісь олівці, візуал-мейкери, різаки віртуального простору, печатки захисту, мініатюрні ножички.

Пошукав чогось цікавого на полицях у шафах – нічого такого, що одразу ж впало б в око. Хіба що ідеальна чистота й організація, якої бракувало на столі. Хлопець зрозумів, що, мабуть, нічого не знайде. Складалося враження, що хтось тут побував до нього і або знайшов на столі те, що шукав, поперекидавши всі ті папери Ембері, або, можливо, це сама дівчина у поспіху, риючись у своїх теках, не привела до порядку робочий стіл, проте на неї це не було схоже.

Важко зітхнувши, хлопець пішов до виходу з кімнати і раптом вже майже від порогу побачив якийсь папірець. Ліворуч, в кутку, під високим вішаком для одягу, дизайнованого під чудернацьке дерево з випнутими гілками. І навіщо вішак у віртуальній кімнаті? І вікна? За одним з них у дівчини красувалася Ейфелева вежа, за другим – екзотичний японський сад, повен квітучих сакур. Одразу ж видно, що тут мешкає мрійниця й фантазерка, творча натура.

Хлопець підняв папірець і побачив щось схоже на замальовку, лише кілька штрихів, накиди. В обрисах початого малюнку можна було вгадати незвичайну споруду.

На папері висилася будівля, що складалася з трьох високих башт, поєднаних між собою широкими мостами. У Платона на грані свідомості замиготіла згадка: наче він бачив це десь, чи чув, чи йому хтось розповідав про такий будинок? В кутку папірця похилими буквами було написано: "ВГ-563. Сон". Платон впізнав почерк подруги. 

Так і не згадавши, де бачив цю будівлю, він почав міркувати, чому папірець опинився тут? Могло бути так, що хтось, схопивши папери і виносячи їх за двері, не помітив, як один із них впав на підлогу? Мабуть, ні... Могла сама дівчина не помітити папірця, який ненароком впав на підлогу? Навряд чи це так. Може, це просто тимчасовий файл, який після перезавантаження системи зникає? Оце було ближче до правди. У віртуальному світі свої закони, тут все рухалося й змінювалося, часто на позір залишаючись статичним.

А отже, якщо Платон зараз вийде за двері, перейшовши в іншу систему, на хост, то цей папірець зникне?

Перестраховуючись, Платон швидко скопіював те, що тримав у руках, ступив за поріг - і папірець розсипався в його руках.

Повернувшись з вірту, Платон подумав, що в пошуках Ембері в реалі, слід відвідати спочатку Фреда, її колишнього. Хоч як хлопець не любив його, але той міг щось знати про дівчину. Нашвидку пообідавши, він одягнувся і вийшов за двері.

Сонце стояло вже майже в зеніті, якраз наступив час "Великої Мийки", як жартома називали мешканці міста особливий період прибирання на вулицях. Це був час обіду, майже всі магазини, офіси, установи зачинялися рівно на годину, транспорт зупинявся, а на вулиці, дороги та тротуари, виїжджали роботи-прибиральники. Раніше все це робилося вночі, але коли виникли так звані «Банди прибиральників» - угрупування грабіжників, які масово почали викрадати роботів під покровом ночі, то прибирання, за наказом мерії, перенесли на сієсту. Біля дрібних офісів тротуари чистили невеличкі круглі «праски», навпроти великих супермаркетів ходили типові прибиральники КП-64, дороги вимивали спецмашини, відповідно запрограмовані і з вмонтованим захистом проти грабіжників.

Платон перескочив кілька «прасок», які вже почали шурувати бруківку тротуару, і попрямував у напрямі району, де мешкав Фред. Це було не дуже далеко. Хлопець колись був у Фреда в гостях, на дні народження. Тоді Ембері тільки почала зустрічатися з цим мажором і запросила Фокса й Платона як своїх друзів. Платона вразила розкіш і багатство в домі Фреда, а також його суперова новітня вірткімната, обладнана найновішими ґаджетами для входу в вірт. Тоді Платон таємно позаздрив йому ще й з цього приводу. Першою ж причиною заздрості була Ембері, але про це ніхто не знав і не дізнається ніколи й нізащо.