Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Аріелла Віндор

– І остання моя умова: нерозголошення всього, що відбувається у цьому домі.

– Із цим проблем не буде! – пролунав мелодійний голос, який зовсім не в’язався до такої суворої крижаної зовнішності. Або не такий він і суворий, он навіть колір очей трохи потеплішав. – Ми шануємо свої та чужі таємниці, тож можеш не хвилюватися про це.

А льодяник часу не гає, одразу ж перейшов на «ти».

Ще один помах рукою і новий рядок з’явився в угоді.

– Це все, – повідомила я, дочитавши до кінця.

– Ох, Аріелло, я мало не забув, – схаменувся ректор, – у мене буде швидше прохання, ніж умова. Прошу поселити Ріхтера у Вашій оселі, на час виконання ним завдання. Місцевий народ, знаєте, не шанує драконів.

Чи мені не знати. А кого ці місцеві взагалі шанують? Їм усі не догодили! СТОП! Що? Поселити дракона тут!? В моєму будинку!? Я, схоже, застигла з відкритим ротом, оскільки дракони дуже вже пильно на мене дивилися, чекаючи відповіді. Потрапила, так потрапила!

«УРОС! Ти чув?»

«Арішка, ну не кричи, це ж не назавжди. Поживе трохи, дивися, звикнеш…»

«Що означає звикну? Урос!?»

Тиша.

– Добре, – видихнула я. Схоже сьогодні союзника в мене немає. І чим же цей лускатий підкупив Хранителя?

Рядки знову додалися до угоди, і я кивнула на знак згоди.

Я прошепотіла слова закляття, пару пасів рукою та ключова фраза, і переді мною відкрилася просторова кишеня, звідки я витягла досить важку, пошарпану часом і сотнями рук Книгу зіллєвара, до якої прагнули отримати доступ дракони.

Книжку я поклала на стіл перед драконами, і дозволила родовій магії пройти через мене і перегорнути Книгу. Дракони не промовили жодного слова. Ректор невідривно стежив за Книгою, а ось льодяник, схоже, так само невідривно стежив за мною та моїми діями. Цього мені тільки не вистачало! Я закрила Книгу, сховала її назад у кишеню і запечатала ключовою фразою. Коли кишеня зникла, я приклала руку до договору, і на ньому надрукувався магічний слід, який дозволить сторонам угоди користуватися Книгою.

Тепер слідувало найскладніше, адже не можна показувати слабину перед драконами.

Ще один помах рукою, і невеликий витончений ритуальний кинджал блиснув у моїй руці. Один різкий рух і з розрізу на долоні хлинула кров, я знову опустила долоню на угоду, магія тут же ввібрала кров, і сувій спалахнув синім. Свій підпис я поставила, черга за драконами.

«Урос, допоможи!» – покликала я хранителя, коли зрозуміла, що кров не зупиняється.

«Вже допомагаю, ще трохи».

Сподіваюся, Урос залікує поріз, інакше дракони одразу здогадаються, що я розігрую перед ними комедію. Але Урос впорався швидко, і від рани не залишилося сліду.

Дракони слідом проробили те саме, з єдиною відмінністю: для них це пройшло без зусиль, на відміну від мене.

Після використання родової магії сил у мене лишилось обмаль, я обперлася руками об стіл, щоб не допусти Іррида, не впасти перед драконами. Ще й аура льодяника нещадно давила на мене. Єдине чого я хотіла – відпочити у своїй кімнаті, а, отже, потрібно якнайшвидше позбутися драконів.

– Угода підписана, дякую Аріелла за довіру, – подякував ректор. – Думаю Вам з Ріхтером треба багато чого обговорити, тому не заважатиму. Всього найкращого, – і ректор пішов, ось так просто, залишивши мене віч-на-віч із льодяником, який нікуди йти не збирався, а навпаки мав намір лишитися тут.

«Ур, приготуй кімнату, будь ласка».

– Про справи поговоримо іншим разом, – повідомила я дракону. – Будинок у Вашому розпорядженні, крім зачинених кімнат на другому поверсі.

«Кімната готова, поряд із твоєю».

«Ррр, а подалі не можна було?»

«Пізно вже!»

Я навіть відчула, як він посміхнувся! Схоже, Ур, сьогодні мені не союзник!

– Ваша кімната на другому поверсі, зі сходів праворуч, другі двері по ліву руку. Кухня теж у Вашому розпорядженні, ось тільки продуктів завтра докуплю, я не чекала на гостей, – повідомила я, згадавши, що їжі я купила небагато, та і те що я купила, після падіння виглядало не дуже. Дракона цим не прогодуєш, як би мене не з’їв.

– Про це не турбуйся, Аріелла, – повідомив дракон, все так же пильно розглядаючи мене.

– Арія, – автоматично поправила. – Мені так більше подобається, – пояснила я на його здивований погляд.

– Ріхтер, – промовив дракон. – На випадок, якщо ти забула моє ім’я.

– Я пам’ятаю. На добраніч, – сказала я дракону і попрямувала нагору, мені терміново був потрібний відпочинок.

– А ну покажись! – покликала духа, опинившись у своїй кімнаті.

«Чого кричиш?»

– Що це таке було? Чим тебе підкупили ці дракони?

«Арішка, не метушись. Тобі потрібна допомога. Сама ти точно не отримаєш златник, а без нього ніяк!»

– Але ж дракон тут до чого?

«Ти ж його сама покликала на поміч! Я тут ні до чого!» – Хранитель знизав котячими плечиками зовсім як людина.