Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

- Я з вами, - Данте підвелася з дивана, і тут же скривилася від болю. Садини нагадали про себе.

- Категорично ні, - відповіла Френкі. - Ти далеко не у формі. До полювання повернешся пізніше.

- Зі мною все добре. Правда.

- Дійсно? Лови, - Артур кинув у мисливицю попільничку, яка стояла на столику поруч. Данте не встигла ухилитись через те, що ще не була така вправна, як до травм, і зловити її вона теж не змогла, адже рухи Данте не були чіткими та швидкими через травми. Попільничка потрапила дівчині в плече.

- Блін! Боляче! Навіщо ти зі мною так? – розлютилася дівчина.

- Вибач, але це доводить, що ти ще не можеш полювати. Ми йдемо. Джеймсе, ти з нами? Твоя допомога нам знадобилася б.

- А можна я його заберу? - спитала Хлоя. - Хочу, щоб він навчив мене декільком своїм заклинанням.

- Добре, - відповів Артур. - Кріс, Анно?

- Ми з вами, - відповіла Анна. - Тільки я захоплю свою зброю.

- Френкі, - звернулася Данте до нефіліма. – Дякую за квіти. Вони чудові, – дівчина усміхнулася.

- Рада, що тобі сподобалося, - вона пішла за Артуром, Крісом та Анною. - Вам не здається, що Данте стала іншою? Більш емоційною та чуйною. А ще сьогодні вона разів п'ять усміхнулася.

- Вона така була завжди, - відповів Артур. – Все залежить від обставин та ситуації.

- Ти просто її ще погано знаєш, - усміхнувся Кріс.

***

Кем вирушив у тренувальний зал. Він вирішив, що найкращим способом позбутися агресії, буде тренування. Спочатку він відточував свою майстерність на «груші», потім на дерев'яному манекені, потім почав вправлятися в метанні ножів. Кему здавалося, що це допоможе йому заспокоїтись і очистити голову від поганих думок. Так і було, доки він не зніс боксерську «грушу» в інший кінець зали і не розламав дерев'яний манекен. Все ж таки людські речі не призначені для тренувань янголів.

- Я давно казала, що ці снаряди треба замінити міцнішими, - Данте зайшла до зали. Вона сперлася на одвірок.

- Коли станеш главою Ордену, займешся цим, - не обертаючись, Кем склав дерев'яні палиці, які використовував для тренувань.

- Мабуть, це перше, з чого я почну. Чому ти замкнув Джеймса у в'язниці?

- Бо не довіряю йому. Він з'явився нізвідки і заявляє, що ти йому довіряла.

- Але це правда.

- Ось мені цікаво: якби таке трапилося з кимось із твоїх друзів? Наприклад, із Крісом. З'явилася якась дівчина, яка заявляє, що чудово знає Кріса, і він їй довіряє, і ми всі маємо зробити те саме, щоб робила ти? Я відповім за тебе: ти її не те, щоб замкнула у в'язниці, ти б її вбила на місці. Хіба ж ні?

- Так, це схоже на мене. Але хтось би мене відмовив від цієї витівки. І швидше за все це був би ти, якщо Кріс був би в комі.

- Ну, ми цього вже не дізнаємося. А тепер вибач, я хочу піти до себе.

- Вона жива? - після паузи, запитала Данте.

- Так, - відповів Кем. - Я виконав твоє прохання.

- Я хочу бачити її.

- Данте, - зітхнув Кем, - я не раджу цього робити. Побачене тобі не сподобається.

- Це вирішувати мені, а не тобі. Веди до Рейвен.

- Добре. Дай мені руку. Адже тобі ще важко самій пересуватися. Я тебе перенесу. Так буде швидшим.

- Гаразд, - Данте подала руку. – І мені не важко ходити. Я просто втомилася. Ось і все.

- Так, охоче вірю. Ти ніколи не визнавала, що тобі потрібна допомога.

Кем переніс Данте до камери в'язниці, де тримали Рейвен. Данте підійшла ближче. Її донька виглядала погано. За вісім днів, що вона провела тут, її стан не змінилися. Вона так само періодично ходила з кута в кут своєї камери, говорила сама з собою, перебирала пасма свого волосся.

- Що з нею?

- Ми не знаємо. Вона поводиться так з моменту, як втратила свої сили. Можливо, це наслідки того, що вона залишилася без своєї янгольської частини. Ми ж не знаємо, чи можна забрати у нефілімів сили, - Кем стояв на крок від мисливиці.

- Це можна обернути?

- Не знаю. Думаю, що ні.

- Моя донька залишиться божевільною до кінця своїх днів. Краще б я її вбила. Рейвен, - звернулася вона до неї. Та на мить зупинилася, поглянувши на мисливицю. Рейвен злякалася, побачивши Данте, забилася в дальній кут камери і почала кричати. Мисливиця зробила кілька кроків назад від камери.

- Данте, ти не могла знати, що вона стане такою. Можливо, вона так переживає смерть Табріса. Вона ж кохала його. А коли сильно когось кохаєш, а потім втрачаєш, може статися всяке, - Кем подивився на Данте.

- Перестань, я зробила її такою, - тихо сказала Данте.

- Ти не винна, - Кем глянув на дівчину, і взяв її за руку. Їхні пальці сплелися.

- Забери мене звідси. Я не можу бачити її такою, – попросила Данте Кема. Вони перемістились в кімнату Данте. Дівчина закрилася у ванній. Вона сперлась на вмивальник і стала глибоко дихати, намагаючись вгамувати ненависть до самої себе. Побачивши своє відображення у дзеркалі, Данте розбила його. Це на якийсь час заспокоїло її. Анахіт зцілила порізи від дзеркала. - Чудово! Це ти заліковуєш, а наші травми і рани ти ігноруєш. Подруго, так не можна, – Данте вийшла з ванної. Вона накинула на себе куртку.

- Ти кудись зібралася? - запитав Кем.

- Так. Хочу прогулятись. Одна, - вона покинула кімнату, а потім і замок.

Данте неквапливо дійшла до озера, яке знаходиться за кілометр від замку. Тут вона завжди любила проводити час. Тут спокійно, тихо. Вона присіла на стовбур дерева, що впало. Колись його сюди на прохання Данте приніс Нейт. Він завжди був поруч, допомагав їй, ніколи не суперечив, на відміну від Кема. Згадавши Нейта, Данте розплакалася. Напевно, лише зараз вона дала волю своїм емоціям. З дня смерті Натаніеля дівчина заборонила собі тужити за ним. Так, вона плакала над його тілом. Але після Данте закрила цей сум за сімома замками. Зараз все змінилося. Мисливиця відчувала, що цей біль треба відпустити. Вона заплющила очі. Завдяки силам, які були в неї, Данте матеріалізувала Нейта та себе. Розплющивши очі, дівчина побачила двох закоханих. Далі все, що відбувалося було її щасливими спогадами з Нейтом. Вона переглядала їх в реальності, наче якусь романтичну мелодраму. Потім Данте вибачилася перед Нейтом і відпустила свій біль. Ілюзія розвіялася. Дівчина відчула легкість. Потім на Данте накотила нова хвиля смутку, агресії та огиди до самої себе. Вона прирекла свою доньку на муки. Краще б мисливиця вбила Рейвен. Данте навіть думала зробити це після повернення до замку. Але знала, зробити це вона вже не зможе. Адже Рейвен тепер беззахисна, розгублена дитина. А ще вона частинка Нейта у цьому світі. Хіба може Данте знову пережити його смерть?