Читати книгу - "Політ ластівки. Книга 1, Ольга Кост"

- Це мені вже подобається, - посміхаюся, натягуючи окуляри.

Роман обіймає мене за плечі і наспівуючи пісню з хоррора веде мене до солодкої вати.

З посмішкою забираю у продавчині свою вату.

- Ось тепер я задоволена, - муркоче я, кладучи до рота великий шматок вати. – Куди ти казав далі? У тир? Чудово, виграєш мені якусь м’яку іграшку.

Збираюся йти в сторону тиру, але Роман мене раптом розвертає.

- Аа, я передумав. Ходімо в кімнату жахів? Що скажеш? – хлопець якось змінився, став наче тіпаний.

- Що таке? Ти чого такий тіпаний?

- Все добре. Просто дуже хочу в кімнату жахів. Пішли вже.

Уперто залишаюся стояти на місці. Поведінка Романа починає мене нервувати.

- Та що ти там таке побачив? – збираюся зазирнути за спину хлопця, але той чіпляється обома руками в мої плечі.

- Не треба. Не ворушись. Не дивись.

- Та що сталося? Я починаю нервувати.

- Заспокойся. Все добре, - з вдаваним спокоєм промовляє друг.

- Ні, не добре. Я точно маю це побачити.

З силою тримаю на місці хлопця і обходжу його. Очима оглядаю тир. Там як раз троє людей. Дві дівчини кокетливо всміхаються, тим часом як хлопець стріляє по мішеням.

Алекс, то Алекс стріляє. І одна з дівчат Джуді, а друга невідома мені висока дівчина з каштановим волоссям.

Алекс здобуває приз, йому дають двох невеликих ведмедиків. Він дає кожній дівчині по іграшці. Вони сміються і цілують його одночасно в щоки. Хлопець розвертається від тиру і очима зустрічається зі мною. Швидко відводжу погляд. Хапаю Романа за руку.

- Ходімо кудись подалі.

- Я попереджав не дивись.

- І чим було б краще. Проте я все побачила.

- Що ти побачила?

- А то, що ще сьогодні в обід він кликав мене на побачення і казав, що я йому подобаюсь. А що зараз? Він виграє іграшки для своїх двох подружок.

- Ліві, заспокойся. Може ми все неправильно розуміємо.

- Та що тут можна не так зрозуміти. Його слова не варті нічого. А знаєш тепер мені стале легше. Не треба картати себе, що я зробила йому боляче.

- Красуне, - Роман пригортає мене до себе, м’яко цілуючи в маківку.

- Не треба мене жаліти.

- Не буду. Просто це так на нього не схоже. Алекс здавався мені серйозним хлопцем.

- І мені, Романе, і мені, - нервово киваю головою.

- Може я поговорю з ним? Дізнаюся про все або просто зможу набити його фізіономію.

- Не треба нічого з ним робити, - важко видихаю я.

Знову оглядаю Алекса з дівчатами. Темненька дівчина про щось весело розповідає, Джуді уважно її слухає, а от погляд Алекса спрямований на мене. Як тільки він помічає мій погляд, то одразу розвертається.

Я вирівнюю спину, закидаю голову трохи назад. Беру шматок цукрової вати.

- Ліві, все добре?

- Так. А що таке? – широко всміхаюся я.

- В тебе посмішка як з фільмів жаху і ти за пару хвилин з’їла всю вату.

- Все добре, - відмахуюся від хлопця. – А знаєш що, я піду привітаюся. Все-таки з Джуді знайома. Я казала, що вони зустрічалися.

- Ні. Не казала. Не треба нікуди йти.

- О, я піду.

Вкладаю в долоні друга паличку від вати і твердим кроком направляюся до Алекса.

- Привіт, - весело промовляю я.

Джуді повертається на мій голос і широко посміхається, обіймаючи мене.

Алекс здивовано та насторожено дивиться на мене.

- Ліві, привіт. Не очікувала тебе тут побачити. А ми гуляли. Знайомся, це Вікторія. Ми всі навчаємося на одному курсі. Справді чудово.

Брюнетка Вікторія посміхається мені.

- Справді чудово. Як зручно, - не скриваючи відрази у погляді дивлюсь на Алекса.

- А ти сама чи на побаченні? – грає бровами Джуді.

- З другом.

- То може ви приєднаєтеся до нас. Разом веселіше, - дівчата посміхаються навіть однаковими блискучими посмішками.

- Думаю це буде недоречно. Не будемо заважати одне одному. Я просто захотіла привітатися. Алексе, можна тебе на хвилинку.

- Так, - з пустим виразом обличчя каже хлопець.

Ми з Алексом відходимо від дівчат. Я покусую щоку з середини. Що я йому скажу? Я піддалася імпульсу, що підійшла до них і покликала його. Насправді мені просто не приємно і хочу аби він якось виправдав себе.

Алекс зупиняється біля невеличкого столику навпроти трейлера-кафе.

- Що ти хотіла? Я слухаю, - холодно промовляє хлопець.

- По легенді, ми тільки вчора розійшлися. А ти вже в компанії інших дівчат, - шиплю я перше, що спало на думку.