Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

чотирьох брам, які ведуть в егський парк, звідусіль оточений муром, крім тих ділянок, де природа відвела місце мальовничим ландшафтам і де вирито глибокі рови. Ці четверо брам, що звуться Коншською, Авонською, Бланжійською і «в'їзною», так добре передають дух тих різних епох, коли їх було побудовано, що в інтересах археологів ми опишемо їх, хоч би так само стисло, як Блонде вже описав в'їзну браму.

За тиждень прогулянок з графинею шановний співробітник «Журналь де Деба» грунтовно вивчив китайський павільйон, містки, острови, монастирський будиночок, швейцарську хижу, руїну храму, вавілонський льодовик, альтанки, — одне слово, всі викрутаси, винайдені творцями саду, до послуг яких було дев'ятсот арпанів; отже, він схотів зробити напад на джерела Авони, які генерал і графиня щодня вихваляли йому, укладаючи щовечора на завтра плани їх відвідання і забуваючи їх щоранку. І справді, на ділянці над егським парком Авона дуже нагадує гірський струмок. То вона викопує собі річище між скелями, то ховається, немов у глибокому чані; там до неї раптом вливаються водоспадами струмки, тут вона розстилається, наче Луара, омиваючи піщані мілини і роблячи судноплавство зовсім неможливим внаслідок безперестанної мінливості свого річища. Блонде обрав найкоротший шлях, через лабіринти парку, щоб вийти до Коншської брами. Ця брама заслуговує кількох слів, до речі, повних історичних деталей і про маєток.

Засновником Егів був один з молодших синів дому Суланжів, який забагатів через шлюб і побажав поглузувати з старшого брата. Такому ж почуттю ми зобов'язані казковими чарами Ізоли-Белли на Лаго-Маджоре[50]. У середньовіччі Егський замок стояв на Авоні. Від цієї фортеці збереглася тільки брама в порталі, подібному до тих, що бували в укріплених містах, з двома башточками для варти обабіч. Над склепінням порталу височіли величезні камені, прикрашені виткою рослинністю, прорізані трьома широкими віконними амбразурами з перехрестям. Гвинтові сходи, сховані в одній із башточок, ведуть у дві верхні кімнати; кухня ж міститься у другій башточці. Покрівля порталу, гостроверха, як в усіх старовинних будовах, відзначається двома флюгерами, що стирчать по обох кінцях вершка, прикрашеного примхливим кованим орнаментом. Не в усякому містечку знайдеться така розкішна міська ратуша. Спереду на замку склепіння ще красується герб Суланжів, що зберігся завдяки твердості добірного каменя, на якому його викарбував різець каменотеса: по блакитному полю три срібні патериці, усе перерізане поперечною смугою з п'ятьма золотими гострокінцевими хрестиками, і геральдичний розріз, привласнений молодшій лінії роду. Блонде розібрав девіз: «Je soule agir» («Я звик діяти»), — один із тих каламбурів, які любили вигадувати хрестоносці із своїми прізвищами, і який нагадував прекрасне дипломатичне правило, на нещастя, як буде видно далі, позабуте генералом Монкорне. Двері, які відчинила перед Блонде гарненька дівчина, були з старого потемнілого дерева, скованого шматками заліза в шаховому порядку. Сторож, пробуджений рипом дверей, висунув носа в вікно, з'явившися в самій сорочці.

«Як! наші сторожі ще сплять в таку пору?» — сказав собі парижанин, вважаючи себе великим знавцем у справі охорони лісу.

За чверть години ходу він досяг річкових джерел на височині Коншів, і зір його був причарований одним з тих пейзажів, описові яких треба було б відвести, як і історії Франції, тисячу томів або одним єдиний том. Задовольнімося двома фразами.

Пузата, схожа на оксамит від листя карликових дерев і підточена знизу Авоною скеля, становище якої надає їй схожості з величезною черепахою, перекинутою над водою, утворює арку, крізь яку око охоплює невелику водну поверхню, ясну, немов дзеркало, бо Авона тут здається заснулою, а далі закінчується каскадами, що спадають з високих скель, де під напором води дрібний верболіз безперервно гойдається, наче ресори, взад і вперед.

За цими водоспадами — схили пагорба, стрімкі, наче одягнута мохом та вересом Рейнська скеля, і, як і вона, строкаті від проступів сланців, що там чи тут виливають білі піняві струмки, для яких постійно зрошувана й вічно зелена луговина становить водойму; далі для контрасту до дикого й відлюдного пейзажу, по той бік цього мальовничого хаосу, поза полями видно сади села Коншів, з купою будиночків і дзвіницею.

Оце дві фрази, — а схід сонця, а прозорість повітря, а вкриті росою луки, а поєднання води й лісу!?., уявіть самі!

«Слово честі! це майже так само красиво, як в Опері!» — вигукнув у думках Блонде, йдучи вгору несудноплавною частиною Авони, примхливі вигини якої різкіше виділяли пряме, глибоке й тихе річище нижньої Авони, замкненої між високими деревами Егського лісу.

Блонде не дуже далеко продовжив свою ранкову прогулянку — його незабаром зупинив один із селян, які в цій драмі становлять статистів, таких потрібних для дії, що починаєш вагатися між ними й першими персонажами.

Підходячи до групи скель, де основне річище наче придавлене між двома дверима, наш дотепний письменник помітив людину, застиглу в нерухомості, здатній збудити зацікавлення всякого журналіста, якби обличчя та одяг цього живого істукана вже не заінтригували його.

Він пізнав у цій скромній особі одного з тих старих, любих олівцеві Шарле[51], які міцністю будови, пристосованої до перенесення знегод, нагадують старих служак цього солдатського Гомера, а почервонілим, ліловим та зморшкуватим обличчям, що не виявляє покірливості,— його невмирущих підмітальників вулиць. Капелюх з грубого фетру з крисами, пришитими до денця, оберігав від негод його мало не лису голову; з-під капелюха вибивалися дві косми, за які художник платив би по чотири франки на годину, щоб мати змогу скопіювати цей сліпучий сніг, розкиданий, як у всіх невмирущих класичних патріархів. Із того, як запали щоки, продовжуючи рот, неважко було здогадатися, що беззубий дідусь частіше заглядає в бочку, ніж у діжу. Сива, ріденька борода твердістю коротко підстриженого волосся надавала чогось загрозливого його профілеві, його очі, занадто маленькі для його величезного обличчя, з похилом, наче у свині, виявляли одразу хитрість і лінощі; але зараз вони ніби кидали відблиски, до того прямо втуплявся їх погляд у річку. За весь одяг цей бідар мав стару, колись синю блузу