Читати книгу - "Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко"

— Тоді, Щезнику, молися, аби вперіщила злива, — розвів руками шляхтич.

Северин подався в кущі, Ярема заходився жувати смужки в'яленого м'яса, а Гнат підсів до Савки.

— Слухай, Павичу, може, цейво... Перекинешся? Нам усім легше буде.

— Ні.

— Ми тебе тут лишити не можемо.

— Ні.

— Ну то перекинься!

— Ні. Ні. Ні, ні...

— От заладив! Вгамуйся.

Неспокійні Савкові очі лукаво зіщулилися. Він приклав мотанку до вуха, завмер безрушно на кілька секунд, а потім прошепотів по-змовницьки:

— Мама каже, що хтось хоче питоньки.

— А що, у мами трохи мається? — реготнув Гнат, і закашлявся.

Савка викинув руку уперед. Не встиг Бойко відсахнутися, як чіпкі пальці пробігли під бородою по шиї. Від дотику по шкірі розтікся свіжий спокій, ніби розлилося прохолодне молоко, серце застукотіло, вуха заклало... Невтомна спрага вщухла. Гнат стояв кілька секунд, мацав себе за борлак і повірити не міг, що все так швидко минулося.

— Трясця твої мамці, Павичу, золоті руки! Ти — клятий цілитель! — Гнат зібрав слину і старанно ковтнув. — Роби так завжди, га?

— Не пий, — відповів Савка.

— Ти все ускладнюєш.

Звільнений від спраги, Гнат на радощах поліз у суму ховати непотрібну флягу. У руки втрапив варган, і характерник уперше, відколи отримав спадок, наважився дістати інструмент із чохла. У слобожанських степах ходило повір'я, що вмільці грою на дримбі викликали дощ. То, може, спробувати? Робити однаково нема чого.

Гнат обережно притулив холодний метал до губ. Заплющив очі. Згадав, як грав Пилип — завжди видавалося, що у цьому немає нічого складного: просто тримаєш варган губами і б'єш по язичку, від чого той співає химерних мелодій. Підкорившись раптовому поклику, Еней ударив по язичку вказівним пальцем, на що варган боляче цокнув йому по зубах. Перший млинець нанівець!

Він сплюнув, подумав, що Пилип посміявся б, тоді захопив інструмент надійніше і торкнувся язичка обережніше — радше вщипнув його. Варган озвався тихим глибоким звуком. Гнат ущипнув удруге, водночас трохи стиснувши губи, і звук змінився. Вдається! Бойко дозволив йому розчинитися, видобув третій звук, тепер значно довший, затим четвертий, сплівши їх у несміливу мелодію... А далі все потекло само собою. Він учився і грав водночас, не розплющуючи очей, бо Савка, Северин і Ярема дивилися на нього. Він відчував уважні погляди, однак зустріти їх не наважувався.

Цією піснею він намагався відтворити мелодії брата Варгана, віддати йому належну шану, і водночас згадував...

Як заліпив Гнату ляпаса у перший день знайомства за образу гебреїв.

Як убивав мисливців скаженого магната Борцеховського.

Як подарував величезну суму грошей на їхнє з Уляною весілля.

Як уникав випивки, а кожен виняток із цього правила ставав подією.

Як допомагав упокоїти головорізів Шевальє.

Як мовчки ходив на самотнє полювання.

Як спиною до спини пробивався з захопленої хортами Буди.

Як сіяв криваву сівбу в Покровській Лаврі.

Як сидів прикутим до дерева у подобі людинововка, ревучи кілька годин поспіль так страшно, аж кров стигла у жилах.

Про що він думав, коли гинув біля Темуджинового шатра?

Гнат відчув, як у горлі далекою луною озвалася спрага — прихована, але непереможена — білий стяг його особистої поразки.

Він остаточно здався після Шацьких озер. Рештки сіроманського спротиву було знищено, і ті, кому пощастило вижити, розбіглися назавжди. Еней і раніше полюбляв зазирнути в чарку, а тепер угледів на каламутному денці легкий вихід зі свого відчаю. Уляна з Остапчиком — за морями-океанами, Орден — знищено, домівку — спалено; що йому лишалося?

На лоба крапнуло.

Гнат розплющив очі, коли темінь низького неба розітнуло сліпучою блискавицею. Загуркотіло, зашуміло, і листя вклонилося важким струменям, що несли холодний подих грози.

— Файно, — Ярема ляснув у долоні. — Варган знав, кому заповідати!

Бойко бережно протер варган від слини і сховав подарунок до чохла.

— Ецерон вітає! Ецерон! — Савка засміявся, скинув руки над головою і закрутився в танку під дощем.

— Рушаємо зараз, поки не вщухло, — наказав Северин.

Усі, крім Павича, заходилися скидати одяг.

Першим перекинувся шляхтич. На широку спину закинули ображеного перерваним танком Савку, пристібнули для певності пасками, на що Павич глипав очима і стискав мотанку. Залишати коней та майно без догляду на бозна-скільки діб було ризиково, але поруч дзюркотіло джерельце і буяло густе зілля, тож лишалося сподіватися, що жоден зайда не припхається до цієї дрімучої, богом забутої просіки.

Коли Гнат перекидався востаннє? Важко згадати. Впродовж місяців він майже не тверезів, а під хмелем обертатися собі не дозволяв — джурою наслухався цю настанову від батька щоразу, коли той зазирав до власної фляжки.

Крізь принишклі папороті Яровий із Савкою на спині повів у ніч. Северин ішов слідом, Гнат біг останнім. Лапи вгрузали, ковзали по багнюці, що рясно ляпала на стиснутий в іклах клунок. Близнючок і піштолі довелося лишити — сіроманці взяли тільки ножі, які загорнули в одяг разом із харчами. Бойко мчав, поринувши у мрії, де він білує і патрає Юхима Кривденка, не дозволяючи тому помирати.

Вибігли до крутого берега, стишили крок. Припали до землі і потрюхикали між трав ледь помітною стежкою, що обірвалася під похилим гіллям старої смереки. Звуки зливи сховали плюскіт, і озеро прийняло гостей у поцятковані лататтям обійми. Як один, вовки випірнули, піднесли голови, попливли до острова, що бованнів темним обрисом крізь розмальовану навскіс ніч. Острівець мав невеличку пристань і декоративні парості осоки навкруги; решту землі займав будинок на два поверхи, який Гнат нарік ляльковим, і затишна тераса з невеличким, захаращеним квітковим садом навколо.

Савка тулився до Яремової шиї і судомно ковтав повітря. Гнат переживав, аби той не галасував — хто-хто, а Павич може крикнути так, що за милю почують — проте Савка переживав мандрівку у стоїчній мовчанці. Відстань до острова здолали за кілька хвилин; Гнат чекав окрику або пострілу з берегу, але