Читати книгу - "Зоряна та двері в просторі, Rada Lia"

А годиною пізніше Зоряна з Пенелопою вже поспішали по освітленій ліхтарями та викладеній бруківкою вулиці до таємничого місця, яке знайшла Пенелопа. Вони двічі повернули наліво, потім один раз направо, хвилин п'ять йшли прямо по дорозі й знову повернули наліво. В кінці вулиці Зоряна побачила зелено-рожеве яскраве сяйво. А наступної миті їх очам відкрилася дивовижна картина. Перед ними розстелилося поле, на якому росло безліч великих і маленьких квіточок. Тут були червоні, зелені, жовті та навіть сині квітки, які відсвічували місячне сяйво та мигтіли вночі ніби маленькі ліхтарики. Зоряна впізнала серед них лише червоні маки та жовті геленіуми. Інші були їй невідомими, однак викликали не менше захоплення. Найбільше на полі росло зелених та рожевих, майже малинового кольору, квіток. Разом вони створювали казкове різноколірне сяйво, ніби по полю хтось розсипав блискітки. А на небі, яскраво блищали місяць та зірки.

Зоряна хотіла зробити крок вперед та зайти на поле, щоб вдихнути аромат квітів, але Пенелопа різко її зупинила. 

— Усі ці квітки м’ясоїдні, — пояснила вона й, показавши на книги, взяті в бібліотеці, додала, — мені потрібні ці підручники, а також книги по зняттю темних заклять. До того як я перетворю їх знову на звичайні рослини, ходити по тому полю дуже небезпечно! 

Дівчата ще трохи мовчки постояли там, не  в змозі відвести очі від цього дива. А потім швидко побігли додому, бо вже починало світати.

Коли ж вони повернули на головну дорогу, яка вела до порталу, Зоряна зіштовхнулася з Мораном. Знову. Як і минулого разу він втримав її за руку від падіння й розсміявся:

— Здається це доля! Ми знову зустрілись.

Зоряна зраділа й зашарілася. Її очі блищали, серце забилось частіше й стало важко дихати. Вона опустила погляд, розглядаючи свої черевики й соромлячись підняти на хлопця очі.

— Агов, подруго, — невдоволено пробурчала Пенелопа. — Ми дуже поспішаємо, пам’ятаєш?

— Так, звісно, — прошепотіла Зоряна, а потім звернулась вже до Морана, — Вибач, але я мушу йти. Ми вже запізнюємось.

— Загадкова Зоряна, — Моран показав свої ямочки на щоках. — Сподіваюсь ми ще зустрінемось коли ти не будеш так квапитися.

Він доторкнувся до її руки, провівши пальцем по долоні. Однак Пенелопа вже тягнула подругу далі. Тож Руденька лиш помахала йому на прощання й побігла.

— Ей, Зоряно, — вигукнув Моран, — тобі краще мати письмовий дозвіл від Алоїзи на переміщення по ковену, бо скоро… — його слова загубилися в шумі ранкового вітру. Тож дівчинка так і не дізналася, що мало трапитися незабаром.