Читати книгу - "Останній аргумент королів, Джо Аберкромбі"

Він не був радий це казати, і Лоґен знав чому. Важко прийняти якусь послугу від людини, яку ненавидиш. Важко ненавидіти її так сильно опісля. Втратити ворога може бути тяжче, ніж утратити друга, якщо ворог достатньо давній.

Тож Лоґен знову стенув плечима.

— То пусте. Це просто те, що треба робити для своєї ватаги. Я завинив тобі набагато більше. Я це знаю. Ніколи не зможу віддати те, що тобі завинив.

— Не зможеш. Але це, як на мене, незлий початок.

Дрижак підвівся й відійшов на крок. Тоді зупинився й розвернувся назад. По його суворому, сердитому обличчю з одного боку затанцювало світло від багаття.

— Людина ніколи не буває просто хорошою чи поганою, еге ж? Навіть ти. Навіть Бетод. І взагалі ніхто.

— Атож. — Лоґен сів і подивився, як ворушиться полум’я. — Атож, так просто ніколи не буває. Всі ми маємо якісь причини. І хороші люди, й погані. Все залежить від того, на якому ти боці.

Ідеальна пара

Один із незліченних лакеїв Джезаля став на драбину, а тоді насуплено й акуратно опустив корону йому на голову. Єдиний величезний діамант у короні блищав із безцінною яскравістю. Лакей ледь-ледь відчутно покрутив корону вперед-назад. Її оторочений хутром край охопив Джезалів череп. Лакей зліз, прибрав драбину й оглянув результат. Те саме зробило пів десятка його колег. Один із них вийшов уперед, щоб поправити гаптований золотом рукав Джезаля саме так, як треба. Ще один, скривившись, змахнув із його чисто білого комірця нескінченно дрібну порошинку.

— Дуже добре, — сказав Баяз і задумливо кивнув самому собі. — Гадаю, ваша величність готові до свого весілля.

Тепер, коли Джезалеві несподівано випала нагода над цим подумати, його дивувало те, що він не погоджувався одружитися, принаймні свідомо. Не освідчувався й не приймав чийогось освідчення. Навіть не казав «так» щодо жодної пропозиції. А втім, нині він готується взяти шлюб за якихось кілька годин, до того ж із жінкою, якої практично не знає. Він не зміг не збагнути: приготування, щоб із ними впоралися так швидко, мали розпочатися задовго до того, як Баяз висунув пропозицію щодо шлюбу. А може, й навіть раніше, ніж Джезаля було короновано… однак, гадав він, це не так уже й дивно. Він від самого сходження на престол безпорадно відбував одну незрозумілу подію за іншою, наче людина, що потрапила в кораблетрощу й силкується втримати голову над водою, не бачачи землі, поки її тягнуть не знати куди невидимі й непереборні течії. Щоправда, він значно краще вбраний.

До Джезаля поступово почало доходити: що могутнішою стає людина, то вужчий у неї насправді вибір. Капітан Джезаль дан Лютар мав змогу їсти що заманеться, спати де заманеться, бачитися з ким заманеться. Проте його королівська величність Джезаль Перший був зв’язаний невидимими путами традицій, очікувань і відповідальності, що визначали всі аспекти його буття, навіть найнезначніші.

Баяз зі знанням справи ступив крок уперед.

— Можливо, якщо розстебнути верхній ґудзик тут…

Джезаль відсахнувся, злегка роздратувавшись. Увага цього мага до кожної незначної деталі його життя починала більш ніж утомлювати. Здавалося, він уже й до нужника не може сходити, щоб цей старий гад не попорпався в тому, що вийде.

— Я вмію застібати плащ! — гарикнув Джезаль. — А коли я приведу дружину після весілля до нашої опочивальні, мені слід чекати там вас, готового пояснити мені, як найкраще користуватися прутнем?

Лакеї закашлялися, відвели погляди й тишком-нишком відступили до кутків зали. Сам Баяз не всміхнувся й не насупився.

— Я завжди готовий проконсультувати вашу величність, але сподівався, що з цією справою ти зможеш упоратися й сам.

— Маю надію, що ви добре підготовлені до нашої маленької вилазки. Я готувалася весь ра… — Арді застигла, підвівши погляд і побачивши Ґлоктине лице. — Що з вами?

— Що, оце? — Він змахнув рукою, показуючи на барвисте скупчення синців. — Уночі до моїх апартаментів вдерлася кантійка, побила мене й мало не втопила у ванні.

«Не рекомендував би таке іншим».

Арді йому явно не повірила.

— Що сталося насправді?

— Я впав зі сходів.

— А… Сходи. Коли людина не надто твердо стоїть на ногах, вони можуть бути збіса жорстокими.

Дівчина пильно поглянула на свій напівпорожній келих. Очі в неї були трохи затуманені.

— Ви п’яні?

— Зараз пообіддя, чи не так? До цього часу я завжди стараюся напитись. Якщо вже берешся за якусь роботу, їй треба віддаватися сповна. Принаймні так мені любив казати батько.

Ґлокта примружено глянув на неї, і вона спокійно поглянула на нього з-за свого келиха. «Ніякого дрожу в губах, ніякого трагічного обличчя, ніяких потоків гірких сліз на щоках». Арді здавалася не менш щасливою, ніж зазвичай. «А може, не більш нещасною. Проте день весілля Джезаля дан Лютара не може бути для неї радісним. Ніхто не тішиться, коли його відкидають, незалежно від обставин. Ніхто не радіє, коли його лишають напризволяще».

— А знаєте, нам не треба туди йти. — Ґлокта скривився, марно спробувавши розтягнути понівечену ногу і змусити її рухатися. Від цієї гримаси його розсіченими губами й побитим обличчям пробігла хвиля болю. — Я вже точно не скаржитимусь, якщо сьогодні мені не доведеться ступити більше ні кроку. Можна посидіти тут і поговорити про дурниці й політику.

— І пропустити одруження короля? — видихнула Арді, притиснувши одну руку до грудей у вдаваному жаху. — Але ж я просто мушу побачити, в що буде вдягнена принцеса Терез! Кажуть, вона — найпрекрасніша жінка у світі, а навіть такому сміттю, як я, потрібен приклад для наслідування. — Вона закинула голову назад і вихилила залишки вина. — Самі розумієте, те, що я трахалася з нареченим, насправді не привід пропустити весілля.

Флагман великого герцога Орсо Талінського повільно, рішучо, велично сунув уперед під вітрилами, розправленими щонайбільше на чверть, тимчасом як у насичено-синьому небі вгорі махали крилами й кричали незліченні морські птахи. Це однозначно був найбільший корабель, який коли-небудь бачив Джезаль, та й будь-хто інший у величезних натовпах, які вишикувались уздовж пристані й зібрались на дахах і у вікнах будівель на набережній.

Корабель був оздоблений якнайкраще: на його такелажі тріпотів барвистий серпантин, а три його височезні щогли були увішані яскравими прапорами — соболевим хрестом Таліна й золотим сонцем Союзу, що опинилися поряд на честь радісної події. Та менш загрозливим корабель від цього не став. Він мав такий вигляд, який, певно, мав би Лоґен Дев’ятипалий у франтівській куртці. Все одно залишився б войовником, а через кричущі оздоби, в яких йому явно некомфортно, видавався б дикішим, а не менш диким. Як транспортний засіб для доставлення до Адуа однієї-єдиної жінки — а саме Джезалевої майбутньої нареченої, — це могутнє судно аж ніяк не заспокоювало. Воно натякало, що великий герцог Орсо в ролі тестя може постійно вселяти страх.

Відтак Джезаль побачив матросів, що повзали серед незчисленних канатів, наче мурахи в кущі, і з відпрацьованою швидкістю збирали цілі акри парусини. Вони дозволили могутньому кораблю посунути вперед власним ходом, і його велетенська тінь упала на пристань, зануривши в пітьму половину тих, хто його зустрічав. Він сповільнився, і повітря наповнилося рипінням колод і тросів. Корабель остаточно зупинився, затьмаривши собою човни, що сумирно стояли прив’язані обабіч