Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

В оточенні Богів Повного місяця Гайя йшла через величезну, порожню бенкетну залу з колонами і стрілчастими арками вздовж стіни, тьмяно осяяну рідкими, шастаючими між ними болотними світлячками. 

Крізь високі, з фосфоричним підсвічуванням, вітражні вікна зовнішній світ не проглядався. 

На вікнах зображались  сюжети  з різних міфів і легенд. Ці сюжети  Гайю захопили і дуже збентежили. 

Мозаїкою з кольорового скла було викладено настільки відверті любовні сцени, що Гайя не знала, куди очі подіти від сорому, але продовжувала нишком вивчати цю детальну анатомію кохання в картинках, осяяних місяцем.

– Подобається? – поцікавився Тешеб, помітивши її не впевнений, метушливий погляд.

Гайя не відповіла і потягнула його до себе за відворот піджака.

– Ми все ще в Ріведі? – запитала пошепки. 

– Так. Але в тринадцятому столітті.

– То там, за вікнами минуле? 

– Минуле.

– А можна після  свята вийти назовні й подивитися?

–Тобі цікаве тринадцяте століття? Готична архітектура, інквізиція, змова світового зла, бродячі ченці, схоластика, сморід і бруд? Повір мені на слово – нічого, що заслуговує на увагу, у тринадцятому столітті немає, –  відповів Тешеб.

– Так, я теж пам'ятаю, – мрійливо промовив Вілмор, який прислухався до їхньої розмови, –  З'являєшся в несподіваному місці, оточивши себе  вихорами вогню і диму, вдаваючи  диявола, або в аурі сяйливого світла, зображуючи їхнього бога! Морочити людям голови –  таке  задоволення! До того ж дуже кумедно!

– Кумедний початок найдикішої людської дурості! –  втрутився   в розмову Сін.

–Про часи інквізиції нам на уроках розповідав Всюдигляд Авдотимович, –  сказала Гайя, – Мені страшенно не подобалося про це слухати... Жахливо, неприємно... Напевно, я б не змогла стояти осторонь! У мене є одна подружка людського роду, яка дуже цікавиться магією і називає себе відьмою. Звісно, вона не знає, хто я. І ось я уявляю… – Гайя на мить міцно заплющила очі. –  Ні, я б там усіх на шматки рознесла, цих суддів і інквізиторів!

– Всюдигляд Авдотимович, – заговорив Івер, який ішов поруч із Вілмором, – Байкальський чаклун, чи не так? Він досі вимагає, щоб його називали офіційно – на ім'я і по батькові?

–Ти його знаєш? – поцікавився Даріл.

– Років п'ятдесят потому я знав одну солодку відьмочку з тих місць. А він був її викладачем. Мені ім'я запам'яталося. Отже, він і досі навчає молодь?

–  Зараз він тут, у маєтку, –  сказав Тешеб, –  Готує Гайю до випускних іспитів.

– Звісно! Розваги – це, безсумнівно, чудово, але й навчання скасувати ніяк не можна...

Вони зупинилися посеред залу, навпроти далеких стрілчастих арок. Тешеб став за спиною Гайї. Сін і Вілмор розташувалися праворуч від нього, а Даріл і Івер ліворуч.

Кілька митей мовчали, потім Сін сказав:

– Можна запускати гостей!

Щойно він це вимовив, як темні арочні прольоти спалахнули блідим світлом, і в них замиготіли невиразні тіні. 

Гайя раптом злякалася, що в зал зараз хлине нестримний, некерований натовп; вона інстинктивно потягнулася рукою до Тешеба, намацала його долоню і міцно переплела свої пальці з його. 

Він нахилився, поцілував її в потилицю, поправив корону на її голові і прошепотів на вухо:

– Дивись на них і уявляй, що ти можеш виконати їхнє заповітне бажання. Тоді в тебе буде правильний погляд.

– А хіба вони не здатні виконати всі свої бажання самі?

– Деякі з них  можливо, але далеко не всі.

З повітря матеріалізувалися трепетні примари і вишикувалися біля вітражних вікон, тримаючи в прозорих лапах золоті таці з напоями і закусками. 

Звідкись здалеку вже долинала приємна мелодійна музика.

Гості неквапливо, поодинці, з'являлися з блідого сяйва арок, наближалися до господарів свята на відстань п'яти кроків, мовчки й низько схиляли голови на знак привітання і віддалялися в напівтемряву бенкетної зали. Слідом за ними летіли з тацями примари.

Гайя, за порадою Тешеба, зберігала таємничий, холодний вираз обличчя, встигаючи водночас роздивлятися зовнішність і, особливо, вбрання прибуваючих.

У готичну середньовічну сукню була одягнена тільки вона. Решта жінок красувалися голими або в сіточку ногами, шкіряними спідницями вище колін, широкими поясами, чобітьми на підборах і короткими топіками, блискучими прикрасами з металу. Ні дать ні взять –  збіговисько фанатів рок-музики!  

У вухах – важкі сережки, на зап'ясті – браслети. За яскравим химерним макіяжем обличчя не розгледіти! Зачіски всіляких стилів і відтінків:  від диких начосів до скромних, перев'язаних стрічками кісок.