Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

- Йди геть. Я зайнята.

- Для людини в гніві в тебе слабкий удар, - зауважив янгол. Він підійшов ближче.

- Стань моєю «грушою» для биття, і перевір, який у мене удар, - тихо сказала дівчина. Данте різко розвернулася і спробувала вдарити чоловіка. Але він запобіг удару, заломивши руку дівчини за спину.

- А ще ти сильно відкриваєшся при ударі. Не цьому я тебе вчив.

- Значить, погано вчив. Хоча тобі було не до цього. Ти був зайнятий іншими важливими справами. Черговою брехнею та зрадою, - Данте ліктем другої руки вдарила Кема. Він відпустив її.

- Якщо хочеш спрямувати свій гнів на когось, то роби це з розумом, а не просто махай руками.

- Гаразд. Ти любиш навчити. Наприклад, – Данте оглянула приміщення, – як за допомогою гніву вразити супротивника мечем? - дівчина взяла дві палиці, які лежали під стіною, і кинула одну ангелу під ноги.

- Данте, це так потрібно? Я прийшов не битися з тобою. Я лише хотів поговорити.

- По-моєму, ми вже занадто багато почали говорити останнім часом, - Данте спробувала завдати удару Кему. Він схопив її палицю.

- Я хочу вибачитись перед тобою.

- А я не хочу цього чути. Знову. Ми не завжди отримуємо те, чого бажаємо. Підіймай бісову палицю! – крикнула дівчина.

- Гаразд. Якщо тобі це так потрібно, - чоловік прийняв виклик.

Тренування Данте затяглося ще на півгодини.

- Ти знаєш, як перенаправити свій гнів, - Кем ходив навколо Данте. – Що з тобою не так? Чому мені піддаєшся?

- Іди до біса, - Данте піднялася з підлоги, на яку її кинув Кем. Вона знову накинулася на нього. Цього разу їй вдалося перемогти та вкласти Кема на лопатки. - Тепер я не піддаюся тобі?

- Молодець, - він глянув у її смарагдові очі. - Мені не слід було говорити, що я хочу кинути тебе. Це ж не так. Це була моя помилка. Вибач.

- Щось часто ти почав помилятися, - Данте підвелася на ноги. - Навіщо тобі це все? Навіщо ці вибачення? Якщо ти вирішив йти - йди. Але ти як чортів бумеранг – завжди повертаєшся. Щоразу, коли я думаю, що ти в моєму житті залишишся назавжди, ти або влаштуєш апокаліпсис, або просто зникаєш. А потім бац! - і ти знову в моєму житті. Причому в найневідповідніший момент.

- Зараз я хочу залишитися з тобою. Вперше в житті я знаю, чого точно хочу – тебе. Та й я знав це з нашої першої зустрічі. Після мого повернення з Ніфльгейму, після бійки в храмі, після ночі в твоєму домі, ти була зі мною. Ти не пішла, не втекла, як завжди робиш, ти залишилася. Ти знову подарувала мені примарну надію, що ми можемо бути разом. Поки в твоєму житті був Нейт, я не хотів лізти у ваші стосунки. Я бачив, як ти була з ним щаслива. Нейта більше немає, але ти вирішила, що ти теж хочеш припинити своє існування.

- Це мій вибір. І ти краще за всіх інших знаєш, чому я так вирішила.

- Ти маєш рацію. Але ще я найкраще знаю, що ти не так сильно бажаєш смерті, як говориш про це. Адже так?

- Ти знову помилився. Я хочу піти назавжди.

- Ні. Ти хочеш спокійного життя. Скажи, скільки разів тобі снився Вільям та твоя донька? Скільки разів ти мріяла про нормальне життя, коли лягала спати чи коли бачила щасливі сім'ї?

- Ми обоє знаємо, що цього не буде, - Данте кинула палицю і пішла до виходу.

- Ти можеш піти з Джеймсом. Адже ти знаєш, що він кохає тебе. І ти відчуваєш симпатію до нього. Я хочу, щоб ти була щасливою. Джеймс – твій шанс стати щасливою.

- Ні, не він, - спокійно відповіла Данте. - Так, Джеймс хороша людина, і мені затишно і спокійно поруч із ним. І я йому вдячна, що він не раз врятував мене. Але не більше. Хочеш знати, чому у мене з Джеймсом такі теплі стосунки? Я розповім. 1979 року Нейта відкликали на Небеса. Я лишилася сама. Ти знаєш, я завжди боялася залишитися сама. Це був «темний час» для мене. За мною тяглися ріки крові по всьому світу. Я вбивала всіх, хто, на мою думку, чинив зло. І це були не лише надприродні істоти. Я вбила чимало людей. Я була на межі, Кеме. Наші з Джеймсом дороги перетнулися в 1981 році. Ми разом полювали на один клан відьом. Щоб мене зупинити, вони позбавили мене душі. Душі! Розумієш? Я і так була машиною для вбивств, а після і зовсім стала вбивцею століття. Але Джеймс урятував мене. Він зупинив мене і повернув мені душу. Він був зі мною, коли на мене звалилось усвідомлення того, що я наробила. Він підібрав потрібні мені слова в потрібний момент. Як ти колись. Ви з Джеймсом дуже схожі. Кілька разів я навіть називала його твоїм іменем. Мабуть, я хотіла Джеймсом замінити тебе. Він допоміг вилікувати мої душевні травми. Я п'ять років мешкала з ним. Було непогано. Ми полювали, ділилися досвідом. Так, я спала з ним. З ним мені було спокійно, незважаючи на те, що він відьмак. Потім наші дороги з ним розійшлися, але ми залишилися дуже хорошими друзями. Але Джеймс не мій шанс бути щасливою. Він знаходиться набагато ближче, – дівчина замовкла.

- Денні, - почав Кем, але дівчина його перебила.

- Денні, - тихо повторила Данте. – Мені завжди подобалося, коли ти мене так називав, – вона усміхнулася. – Смішно. Минуло майже два століття, і ми знову опинилися там, звідки все почалося. Мабуть, тут усе закінчиться. У нас було все – пристрасть, кохання, щастя, розлука, зрада, ненависть. Ці каруселі наших стосунків надто сильно вимотують мене. Якщо ти підеш - йди, вирішиш залишитися - добре. Рада бачити тебе. А тепер вибач, у мене є справи.

- Денні, - гукнув Кем мисливицю, - я йшов через свій страх.

- Що? – не зрозуміла Данте.

- Для мене ти була завжди більше, ніж найманка Ордену, більше, ніж мисливець, більше, ніж просто людина. Щоразу, коли я йшов, кидаючи тебе, мені було страшно.

- Що за маячню ти зараз несеш? Ти йшов, бо тобі так було зручно.

- Я йшов тому, що боявся бути щасливим. Я бачив, як ти сяяла біля мене. Ти ставала веселою, відкритою, щасливою та вразливою. Я боявся, що через мене ти постраждаєш, що хтось загине, якщо постане питання, кого рятувати – мене чи іншу людину, боявся розчарувати тебе і зробити тобі боляче. Ти ж знаєш, янголи не будують стосунків. Диво, що я навчився відчувати. Адже це дар людей. Пам'ятаєш той тиждень у Тоскані 1821 року? Це були чудові сім днів за тисячоліття мого існування.