Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

завдає нікому ніякої шкоди, якщо тільки ніхто не кривдить її, живе безтурботно, харчуючись лісовими плодами й травами, відпочиває у затінку дерев, дослухаючися до голосів усілякого птаства. Араньяні-Лісовичка — мати лісових звірів, лісова богиня, персоніфікований образ обожненого лісу. У «Рігведі» вона згадується лише один раз та ще кілька разів в «Атхарваведі» — Веді заклинань і замовлянь.

Вважається, що цей гімн молитва подорожнього, котрий перед настанням ночі заблукав у лісі й, охоплений страхом, благає в Араньяні, Лісової богині, допомоги. Дослідники відзначають високі поетичні якості твору. Ось приблизний переклад його:

Ти, Лісовичко, з'являєшся й знову зникаєш! Чому до якогось села не спитаєш ти стежку. Чому самотою блукаєш в безлюдному лісі — Невже тобі тут анітрохи не страшно самій. Щось, наче бик, заревіло у хащах могутньо, Щось, ніби в відповідь, защебетало, як пташка. Всі оці звуки немовби чарівлива віна, Що величальної пісні співає тобі. Чую, як в лісі оцьому худоба пасеться, Певно, десь там і оселі, увиті розкішно у зелень. Візки із травою й дровами рушають надвечір ізвідси, Мовби спроваджує їх до домівок сама Араньяні. <205> О Лісовичко! Там хтось корівчину гукає, Інший у лісі на дрова ламає хмизину. В лісі людині, коли уже ніч западає, Звуки незвичні ці моторош в душу вселяють. Жодну істоту живу Араньяні не скривдить, Не нападе і на неї й собі звірина найхижіша. Повно у лісі напоїв-наїдків медових, Тож безтурботно живе вона тут і щасливо. Запахущій володарці царства цього лісового, Що на поживу багате, не зрощену в полі. Покровительці-матері сарн і птахів полохливих, Я уклінно хвалу Араньяні-богині підношу.

Гімн цей справді свідчить про тонке сприйняття природи безвісними творцями «Рігведи», а сам образ Араньяні напрочуд перегукується з образом Лесиної Мавки. Цілком можливо, що й цей гімн Леся прочитала у французькому перекладі Менара і твір вразив її надзвичайним перегуком із поетичними переказами й легендами, на які щедра волинська земля.

Слід зазначити, що на цей гімн звернув увагу й перший український санскритолог Павло Ріттер (1872–1939), якому цього року якраз минає 60 років від дня смерті, а в квітні 1997 року минуло 125 років від дня народження. Ще в 30-і роки він переклав цей гімн під назвою «До лісової феї» українською мовою, але побачив світ переклад лише 1982 року, коли у видавництві «Дніпро» вийшла Ріттерова антологія давньоіндійської літератури «Голоси Стародавньої Індії».

«Лісова пісня» навіює ще одну асоціацію, яка стосується образів Лукаша й Мавки. Як для індійця улюбленим є образ юного Крішни з сопілкою, на чарівний поклик якої звідусіль збігаються такі ж юні пастушки-гопі й починають довкола нього радісні хороводи, так і для українця традиційно улюблений образ малого пастушка з сопілкою, що пасе корів. Хоча образ Крішни любий індійцеві у будь-якому вияві — чи то дитини-воїна, чи то мудрого політика, чи то божества. Крішна виріс серед пастухів, інше його ім'я — Гопал, Гопала, що якраз і означає «Пастух» (досл. «Захисник/Охоронець корів, худоби»). І як Радгу (пор. українське жіноче ім'я Рада), юну пастушку, закохану в Крішну й улюбленицю його, чарують мелодії вічно юного сопілкаря, точнісінько так само й Мавку чарують мелодії Лукашевої сопілки. Та й саме ім'я Лукаш напрочуд перегукується із сучасним індійським чоловічим іменем Локеш, яке постало з давнього терміну на означення божества — «Владика світу», «Правитель/Цар»(СРС, 558). Де лок- «місце», «земля, «світ», а — іш (іноді — еш) означає «бог», «небесний владика» <206> (СРС, 111, 557). Компонент Лок- входить в імена й епітети Вішну: Локнатх — «Цар світу/землі», Локпаті — «Батько/Захисник світу/землі») та його дружини Лакшмі: Локматрі — «Мати світу/землі», Локджанані — «Народителька світу/землі» (SED, 483–484).

Одним із епітетів Крішни є Дваракеша, де Дварак— столиця Крішни, звідусіль оточена водою. Все ім'я має значення «Володар/Владика Двараки». Ця столиця опустилася під воду після смерті Крішни, яку індійська традиційна хронологія датує 18 лютого 3102 року до н.е.

Що перегукується з волинськими легендами про затонуле місто на дні Світязя. Цікаво, що не так далеко від Волині, вже біля іншого Світязя, в Туровській землі, маємо назву Дворець. А назви Дварак і Дворець — тотожні. Ще один Світязь є на півдні Литви. Таке сусідування трьох Світязів, особливо волинського й туровського, якраз в ареалі замешкання ятвягів і туровців, видається невипадковим і ще раз нагадує про споріднені рігведійські племена яду й турвашу, про Яду й Турвашу, родоначальників ядавів-ятвягів і турвашу-туровців. А Яду й Турвашу, як засвідчує давньоіндійський міф — рідні брати. Тобто і їхні племена — братні.

З епітетом Крішни Гопала, який має різновиди Гопа, Гопака, Гопалака, (сучасне звучання Гопак та Гопалак), споріднена й назва нашого знаменитого гопака, яка означає «пастушок». Цей танок, певно, був колись пастушницьким і воїнським танком, ща мав магічне значення. Недарма він так полюбився запорозьким козакам, теж, по суті, професійним воїнам. Крішна якраз