Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Назавтра о восьмій годині ранку я сів у потяг на Турку, щоб вирушити до Стокгольма разом із деякими помічниками й побратимами.

Якщо розглядати визвольну війну на тлі тих двох воєн, які спіткали Фінляндію в часи минулого світового лихоліття, ніхто не може не побачити боротьбу 1918 року в правильному світлі: мета трьох наших воєн була одна. Скільки б не було зроблено, аби звести визвольну війну до суто громадянської, а провину за неї перекласти на легітимний уряд країни й армію, це не може змінити того факту, що ми і 1918 року, і згодом захищали недоторканність держави й своє існування як самостійної нації. Якби ми 1918 року не стали до боротьби, Фінляндія в найліпшому разі перетворилася б на автономну область у складі Радянського Союзу, без громадянської свободи, без справжньої державності і без місця серед вільних націй. Попри те що пізніше нам довелося заплатити за свободу незрівнянно дорожче, не забуваймо жертв і зусиль визвольної війни. Мабуть, нечасто вдавалося довести війну до перемоги такими малими матеріальними ресурсами, нечасто вдавалося здійснювати такі складні бойові операції імпровізованим військом.

Після тридцятирічної служби в армії великої держави з її специфічним середовищем і усталеною формою мені особисто аж ніяк не було легко призвичаїтися до життя 1918 року, до того ж я не мав підтримки, яку дає головнокомандувачу з одного боку уряд, а з другого — військова дисципліна, єдиний вишкіл і неперервні традиції. Мені допомогли впоратися віддані товариші, а відважні офіцери й вояки шуцкорів і частин, набраних із добровольців і військовозобов’язаних, уможливили перемогу. Тому я не можу не зворушитися, коли пригадую собі визвольну війну. Фінляндська армія, яку у власній країні багато хто ненавидів і ганив, і яка й за кордоном була недооцінена, врятувала країну від загибелі і заклала підвалини, міцніші за будь-який маніфест, підвалини майбутності Фінляндії як самостійної держави.

6. Місія в Лондоні й Парижі

Від червня до грудня 1918 року

Від’їзд до Стокгольма 31. 05. 1918. — Аудієнція в короля Ґустава V. — Моя інформація урядові. — Фінляндія зберігає пронімецький курс. — Вибори короля 9. 10. 1918. — Уряд просить мене поїхати до Лондона й Парижа, щоб усталити міжнародне становище Фінляндії. — Стосунки Фінляндії з державами-переможцями. — Спілкування з урядом. — Лист зі Стокгольма міністрові закордонних справ Фінляндії. — Я їду далі до Англії. — Початкові перемовини в Лондоні. — Думки англійців щодо російського питання. — Питання Аландських островів. — Уряд і парламент просять мене стати регентом. — Новий уряд. — Перемовини в Парижі; умови Франції для поновлення розірваних стосунків. — Активність російських емігрантів. — Перемовини в Лондоні; мою програму схвалено. — Мене обирають регентом; питання уряду. — Від’їзд на батьківщину і прибуття до Турку. — Маніфест до фінляндського народу. — Офіційне прийняття в Гельсінкі.

Від’їзд із Фінляндії не поставив переді мною жодних практичних труднощів, адже я не мав ні будинку, ні майна. Усі мої земні статки добре вмістилися в двох валізах. Важче було залишати створену армію, з якою я дуже зріднився. Однак я розумів, що на батьківщині я в теперішній ситуації не можу впливати на перебіг подій, натомість за кордоном матиму більше можливостей зорієнтуватися у світовому політичному становищі й прислужитись інтересам своєї країни. Я не мав жодних сумнівів, що дотримання теперішнього курсу в Фінляндії може мати фатальні наслідки.

У Стокгольмі, крім своїх тамтешніх родичів, я зустрівся ще й із багатьма побратимами-шведами, які брали участь у нашій визвольній війні, а також із керівниками Фінляндського комітету. Через кілька днів по моєму приїзді вони влаштували урочистий обід для святкування перемоги фінляндської армії. А ще я провідав поранених, які лежали в різних лікарнях, і ми разом оживили в пам’яті спільні спогади про пережиті небезпеки і здобуті перемоги.

Мені випала велика честь, коли Його Величність король Ґустав V запросив мене 6 червня, в день своїх іменин, до палацу, щоб вручити мені Великого хреста Ордена Меча «за заслуги перед Швецією під час визвольної війни». Я подякував Його Величності за виявлену честь, а в подальшій щиросердій розмові додав, що тепер маю повну компенсацію за Орден Меча нижчого ступеня, на який я сподівався, коли 1898 року кавалергардський полк мав честь бачити в себе в гостях спадкоємного принца Швеції, який завітав на обід і я, черговий офіцер, здавав рапорт. Ця заувага дуже розвеселила Його Величність. Коли я наважився поцікавитися, як міг на нашій визвольній війні заслужити ці слова вдячності, що їх Його Величність мав ласку промовити, відповідь була такою: «Я можу сказати вам, генерале, що лише після вашої перемоги в нашій країні настав спокій». Король Ґустав подякував мені й за те, як під час кампанії Фінляндія поводилася зі шведськими офіцерами, унтер-офіцерами й рядовиками.

Я зрозумів, що цей вияв поваги стосується не лише мене, а й усіх наших збройних сил, тому послав командувачу армії, генералу Вілкамі, телеграму про цю подяку.

Емоції, що оприявнювалися під час святкування, свідчили, як на мене, про те, що шведська кров, пролита за Фінляндію та північну Європу, поєднала наші країни новими й міцнішими зв’язками. Майбутнє фінсько-шведських відносин вселяло оптимізм, і це щиро мене тішило.

Під час перебування в Стокгольмі я зустрівся з послами Англії та Франції, сером Есме Говардом і мсьє Делаво, двома щирими друзями Фінляндії, чиї цікаві відомості дуже допомогли мені виробити уявлення про розвиток ситуації в світі. Ці добродії порекомендували мені якнайшвидше поїхати до Лондона й Парижа для діяльності на благо Фінляндії, однак без офіційної підтримки я вважав неприйнятним виявляти яку-небудь самостійну ініціативу в цьому напрямку. Отримана інформація була настільки важливою, що, незважаючи на розбіжності в наших поглядах, я вважав своїм обов’язком повідомити уряд про свою оцінку ситуації і застерегти від однобічного дотримання пронімецької політики. Однак невдовзі я зауважив, що ці повідомлення дали небагато користі, адже на засіданні Державної ради до них поставилися з повною байдужістю, а один видатний член уряду навіть зазначив, що моя інформаційна діяльність остаточно засвідчила, що я геть непридатний для державної служби.

Пронімецькість глибоко вкоренилася в керівних колах Фінляндії. У мирній угоді, укладеній 7 березня 1918 року з Німеччиною (а під час перемовин ніхто не спитав думки головнокомандувача) нейтралітетом Фінляндії вже було пожертвувано, адже в першому параграфі Німеччина зобов’язувалася домогтися визнання нашої незалежності від держав, які ще цього не