Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

Кожен крок по кімнаті нагадував мені про нього — його суворий погляд, різкі слова, його присутність, яка завжди здавалася тінню над моїм життям. Я намагалася впоратися з цим болем, але він був надто великим, надто глибоким. Я відчувала, як моє серце стискалося від горя, як кожен вдих ставав важчим і болючішим. Мені хотілося кричати, кричати до неба, кричати до самого батька, але я знала, що мій крик ніхто не почує.

І тут я почула звук автомобіля, що під’їжджав. Серце забилося швидше, і, не вагаючись, я вибігла з будинку. Переді мною стояли Максим і Мирослава. Як тільки я побачила її, лють почала підійматися в мені, розбурхуючи спогади про те, як її несерйозні ігри в медсестричку призвели до того, що сталося. Батько б обов’язково одужав, якби не вона.

Вони наблизилися, і я, не стримуючи емоцій, почала кидати на них звинувачення. Брат намагався мене заспокоїти, але я не могла витримати присутності Мирослави. Її погляд лише підсилював мою злість. Нарешті, коли вона пішла, я відчула полегшення. Я впала в обійми брата, його теплі руки були єдиною розрадою в цей момент. Я знала, що йому теж зараз нелегко, і це ще більше розривало моє серце. Але незважаючи на втрату потрібно було жити далі, і втілити свій план.