Читати книгу - "Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький"

Я почув задумливий жіночій голос. Він звучав звідусіль і викликав дивний резонанс всередині мене. В мене вже були думки, хто Вона така, проте якось боязно було це визнавати. Хоча треба.

- Шановна Нікс, що Вас привело сюди? – я скоріш гучно подумав, ніж сказав це вголос.

Навколо розлився приємний сміх.

Прийшов до тями не менш різко, ніж втратив її. Ось я чекаю вслухаюсь в сміх богині, очікуючи відповіді. І мить, а вже дивлюся на Шакру, що схилився наді мною.

- Як самопочуття? - стурбовано запитав старий.

Прислухався до себе. Запас мани був повний, болю немає, проте відчувалася слабкість і якась сильна втома. Немов нещодавно я біг тривалий марафон. Ще всередині оселилося відчуття порожнечі, чогось не вистачало. 

- Гидотно, - бачачи стурбоване обличчя мага, додав: - Втомився і наче пустий в середині.

 - Почуття порожнечі від втрати тіней. Добре, якщо тільки це, тобі вважай, пощастило.

- Пощастило, якби я після кожного бою не непритомнів, - пробурчав я, вейрі хмикнув і допоміг підвестися. 

- Чекай, зараз повернуся.

Перебували ми недалеко від дороги. Старий пішов до возів, щось там вишукуючи. Найманці стягували трупи і трофеї в різні місця під керівництвом Флоренс. Побачивши, що я живий, вона з посмішкою мені кивнула, продовжуючи роздавати накази. На душі стало легше, адже дівчина ціла й неушкоджена.

Поруч лежали зняті речі та моя зброя. Хтось навіть ножі зібрав і акуратно розклав їх. Оглянув себе. Що ж... мене роздягнули по пояс. На грудях величезний білий шрам і ніби видряпані чорнилом багатокутні фігури. Плече, що потрапило під удар магії, сильно виділялося здоровою майже рожевою шкірою. На відміну від усього тіла. Це добре, що зачепило по дотичній, завдяки латнику, інакше б мене на місці спопелило.

- Налюбувався? - Шакра простягнув колбу з коричневою бурдою. - Не кривися, пий, це зміцнювальне зілля.

- Що сталося? - вирішив запитати я, поки що тільки роздивляючись запропонований напій.

- Ти пий-пий, не зволікай, нам виступати скоро, - я видихнув і залпом випив це зілля. Огидно-о-о... Шакра поспостерігав, як я намагаюся не виплюнути ліки, і розповів: - Поки ви бігали, священик і інші намагалися продавити наш щит. Гаррет коротко пояснив, що сталося, тож щойно мага було вбито, ми швидко вирізали всіх фіренців. Без посилення і прикриття вони стали звичайним м'ясом. Тебе ж до возів притягли наші. Як плече? Не турбує?

- Ні, - я поворухнув руками, але крім слабкості та млявості нічого не було. Потягнувшись до речей, помітив, що дечого не вистачає. - Де кольчужний рукав?

- Розумієш, тут така справа, - старий присів поруч, розкурюючи трубку. - Коли тебе принесли, довелося віддирати розплавлений метал від тебе. Із м'ясом.

Оу... я недовірливо ще раз помацав плече. Усе-таки магія це круто. У моєму світі таке б за кілька днів би загоїли в регенерувальній рідині. А тут, за годину.

- Дякую.

- Та годі тобі, - маг змахнув трубкою. - Добре, що священика знешкодив, інакше бути біді.

Шакра замовк. Я ж поліз до своїх речей, хотілося пити, тим більше, раз виступати скоро, краще спорядитися. Шкода, звичайно, руку без захисту залишати, але тут нічого не поробиш. Поки одягав броню, прислухався до оточуючих. Найманці з лайкою продовжували стягувати тіла. Даг кричав на якогось бідолаху, який, схоже, потрапив під гарячу руку. Недалеко стукав молот, похідна кузня? Можливо, варто було б зазирнути. Маг поруч пихтів люлькою, задумливо роздивляючись небо. Невже йому не треба нікому допомагати? Про що я й запитав.

- Ти останній, інших на ноги вже поставив.

- Багато загиблих?

- П'ятеро, - спокійно відповів старий. І якось ритуально вимовив: - Хай освятять боги їхній подальший шлях.

Я просто кивнув, не знаючи, що додати. Таке життя найманця. Начепивши меч на пояс, посував плечима і кілька разів підстрибнув. Підтягнувши ще пару ремінців, попрямував до тіньовиків, залишаючи мага наодинці зі своїми роздумами. Випита бурда почала діяти, слабкість поступово зникала. А ось ниюча порожнеча всередині - ні. І, здається, я знав, хто мені пояснить, як померли тіні.

Після бою, я ніби знав, де знаходяться потрібні мені бійці. Немов зафіксувавши магію тіні, отримав її слід. І навіть їхнє приховування не працювало на моїй навичці. Флора запитально підняла брову, побачивши, як рухаюся до краю табору, але я вказав на плече і кивнув у бік, де перебували тіньовики, пояснюючи куди йду. Вийшовши на стежку, нікого не бачив, проте точно відчував їх тут.

- Що сталося з покликаними істотами?

- Померли, - від дерева відірвався тіньовик. Секунду тому його там не було.

- Що саме сталося?

- Зачарована зброя, - боєць змахнув рукою, ніби перерубуючи щось. - Силою світла.

Зрозуміло тепер чому тіні не змогли вистояти. Загалом, це логічно, якщо фізичні атаки вони спокійно витримували, то магічні - ні. Тим більше протиборчу стихію.

- Лазар, - я простягнув руку тіньовику. - Дякую, що прикрили.

- Гаррет, - з обережністю боєць відповів рукостисканням. - Навзаєм.