Читати книгу - "Зоряна та двері в просторі, Rada Lia"

Після зустрічі з Авіджою та іншими світлими чаклунами, Зоряна поспішила додому. Та коли вона відкрила вхідні двері, то відразу відчула смердючий гострий сморід тітчиних парфумів. Це була суміш гірких трав та дешевого одеколону. Також, Руденька впізнала легкий запах алкоголю. Дівчинка ледь встигла зняти з пальця й покласти до кишені перстень зі смарагдом, як до неї в коридор вибігла спантеличена мама. Її волосся вибилося з зазвичай акуратної гульки й стирчало у всі боки. Сама ж жінка, закочуючи очі під лоба, наказала дочці швидше роззутися та йти на кухню. І побігла назад. Коли Руденька зайшла, то побачила родичку, яка гірко, хоч і не щиро, плакала. Голосно завиваючи й театрально заламуючи руки, вона непомітно поглядала на брата, намагаючись зрозуміти вірить він їй чи ні. Навпроти неї сиділи тато з мамою і ледь стримували сльози на очах.

— Лідо, ну не плач, — прохала мама, гладячи родичку по руці, — всі ми там будемо. Він був хорошою людиною. Йому там краще, ніж на цій грішній землі.

У відповідь тітка Ліда заголосила ще сильніше:

— Ой, на кого ж ти мене покинув! Ой як же я сама без тебе в цьому світі буду! Ой, Боже ж милостивий!

Мама повернулася до дочки й засмучено повідомила, що помер дядько Ігор, тітчин чоловік. Зоряні на мить навіть стало її шкода, поки вона не помітила, що камінь на персні в тітки з червоного став чорним. Це означало нещодавно забране життя. Так їй одного разу розповідав Дмитро Іванович, коли в черговий раз пояснював різницю між перснем зі смарагдом та з рубіном. Дівчинка моментально зрозуміла як саме помер дядько. На лобі в неї виступив холодний піт. Цієї миті вона усвідомила, що присутність цієї жінки є надзвичайно небезпечною для її сім’ї. Обличчя дівчинки перекосилося від відрази й жаху, очі гнівно блискали. Зоряна відчувала до родички неприязнь й водночас липкий, неприємний страх.   

Ще деякий час їй довелося сидіти на кухні та слухати брехню тітки Ліди-Алоїзи про те, як та сильно любила свого чоловіка.

— Він же ні разу мені слова кривого не сказав. Ні разу не вдарив, не образив, — по щоках тітки рясними струмочками знову потекли сльози. — Як же я буду тепер без нього?!

Нарешті дівчинка пішла до себе в кімнату, сповнена рішучості вивчити хоч і всі підручники з магії на світі, але захистити свою родину, друзів та Авіджу з іншими світлими чаклунами. Сидячи за столом, Зоряна не помітила як, замислившись, ненароком піднялася на стільці в повітрі, аж поки двері в її кімнату голосно не вдарилися об стінку. Дівчинка перелякано озирнулася, повернувши стілець на його звичне місце на підлозі. 

На порозі її кімнати стояла розлючена та розпатлана родичка. Її зіниці розширилися, брови насунулися на перенісся й вона з неприхованим гнівом втупилася в племінницю. Тато з мамою, нічого не розуміючи, забігли до кімнати, слідом за тіткою. 

— Що сталося? — розгублено спитав батько. Мама ж тільки знизала плечима. 

— Ти! — лиш прошипіла тітка зі злістю й замовкла, продовжуючи буравити її поглядом. 

Зоряна злякалася й почервоніла, не розуміючи, що їй робити далі і як поводитися. Вона відкривала рота, щоб щось сказати, та закривала його знову. Цієї миті вона ясно зрозуміла, що тепер їй та її друзям потрібно бути ще більш обережними та діяти швидше. Часу залишалося обмаль. 

Оговтавшись від шоку, тітка Ліда змінила вираз обличчя. Жінка вмить зобразила нещиру ласкаву посмішку й процідила крізь зуби: 

— Так, ти в нас малюєш? 

Швидко підійшовши до Зоряни, простягнула руку до стосу змальованих аркушів на столі: 

— А ну, покажи свої малюнки. Я б дуже хотіла їх побачити. 

Руденька злякалася ще більше. Її охопила паніка, бо всі ескізи останнім часом були зроблені саме на алейці Ла-Рамбла й це ще більше б видало дівчинку. 

— Я, знаєте, погано малюю. Це більше як хобі. Нічого особливого, — відповіла вона тремтячим голосом та заїкаючись, і рішуче поклала руку зверху на аркуші паперу, всім своїм виглядом показуючи, що не дозволить дивитися свої роботи. 

— Лідо, пішли вже на кухню. Облиш дитину. Вона й мені не часто показує, що там малює, — заступився за дочку тато. 

Алоїза неохоче пройшла за братом, несхвально зиркнувши наостанок своїм воронячим поглядом на племінницю. Та ж, зі свого боку, не могла відвести очей від темного каменю на персні, що був свідком загибелі людини, аж поки за тіткою не зачинилися двері.