Читати книгу - "Зоряна та двері в просторі, Rada Lia"

Наступного ранку Зоряна прокинулася ще до світанку. Тривожні думки не давали їй спати. “А що як тітка Алоїза почне забирати енергію чи життя у моїх батьків? — думала вона. Руденька крутилася у ліжку. Чомусь було зовсім не зручно. Вона перевернулася на правий бік, потім на лівий. Однак краще не стало. Тож вона зіскочила з ліжка й підійшла до вікна. Знадвору лив дощ. Трава на клумбах змішалася з мокрою, брудною землею. Сірі хмари заповнили небо. Навіть малюсінької блакитної частиночки не залишили, яка б могла радувати око й вселяти надію, що скоро знову потеплішає. По вулиці бігала та сама зграя безхатніх собак, що минулого літа вбили Рика та Того пса. Вони голосно завивали, піднімаючи свої морди до неба. Тривога на душі посилилася. 

Тато з мамою ще спали. Тож, намагаючись не шуміти, Зоряна тихенько вдягла лосини й футболку та пішла на кухню. Хотілося їсти. “Це, мабуть, від хвилювання”, — вирішила дівчинка. Відкривши холодильник, Зоряна не побачила там нічого крім великої старої цибулини, трішки почорнілої скраю, та пів упаковки вершкового масла. Дівчинка зітхнула. Видно татової зарплатні все одно на все не вистачає. Вона дістала масло й намазала собі краєчок хліба, який знайшла на столі.

— Того, що я заробляю вочевидь також не достатньо, — знову зітхнула дівчинка. 

Вона дістала телефон й написала Пенелопі:

— Дуже потрібні гроші. Не підкажеш, які є підробітки в Барселоні? Тато з мамою ледь зводять кінці з кінцями.

— Можна спробувати роздавати рекламу й запрошення на відкриття усіляких магазинів на вулиці. Я раніше так підробляла. Однак там також платять невеликі гроші. Ти приходь сьогодні на алейку, щось разом пошукаємо.

Коли тато пішов на роботу, а мама була зайнята на кухні, Зоряна вже стояла на алейці Ла-Рамбла й роздавала листівки. Взагалі вона мала бути в школі, однак вирішила, що навчання тепер менш важливе для неї, ніж допомога батькам. Погода тут була чудовою, зовсім не схожою на ту, що зараз була в Кропивницькому. Вітру чи дощу не було. Сонечко ласкаво гріло верхівку голови дівчинки. А над нею простягалося блакитне, без жодної хмаринки, небо. 

Руденька зняла теплу куртку, яку довелося вдягти вдома, й поклала її на дерев'яну лавочку. Дівчинка виконувала свою роботу старанно, не пропускаючи жодного перехожого. До кінця місяця вона планувала заробити достатню кількість грошей на оплату за квартиру. Тоді б вдома залишилося більше коштів на продукти. Коли всі листівки були роздані, дівчинка взялася за інше заняття — малювати перехожих, що прогулювалися на алейці. Однак останнім часом ця робота стала не такою прибутковою як раніше. 

Дівчинка дуже втомилася й зголодніла. Тож о 4-й годині по обіді, побігла додому, радіючи, що нарешті вільна. Вона тихенько відкрила двері й зайшла до коридору. Мама з татом розмовляли на кухні.

— Поки що Зоряні нічого не кажи, — засмучено проговорив тато, — не хочу, щоб вона переживала.

— Але вона мусить знати, що ти хворий, — стримуючи сльози, тремтячим голосом проговорила мама. — Рак — це не застуда. Вона мусить знати, — ще раз повторила.

Зоряна глибоко вдихнула й закрила собі рота рукою, щоб не зойкнути. Тато нездужає! Не може бути! Чому так сталося? Що робити?

Та наступної миті, вона раптом зрозуміла чому так сталося — тітка Ліда взялася за її родину. Вбивши свого чоловіка, вона знайшла нову людину, щоб забирати собі енергію. Відьму необхідно негайно знищити! За будь-яку ціну! Тепер це вже не просто питання допомоги друзям. Зараз вона мала захистити свою сім'ю. 

Після цього Руденька голосно гупнула вхідними дверима, щоб батьки її почули, й зайшла на кухню. Пальці її рук зрадницьки тремтіли. Однак на обличчі вона змогла зобразити щиру посмішку. Зоряна підскочила до батька й стиснула його в обіймах міцно-міцно. Тато з мамою здивовано переглянулись. Потім вона розвернулася й попрямувала до своєї кімнати, сповнена рішучості зробити все, щоб її тато був в безпеці.