Читати книгу - "Зоряна та двері в просторі, Rada Lia"

 І ти тут живеш? – недовірливо запитала Зоряна в Белли, коли вони разом з усіма пропливали на човні повз рожевий чотирьох поверховий будинок, з майже повністю затопленим першим поверхом та подертими стінами. 

— Не зовсім, — з гордовитою посмішкою відповіла Белла. — Люди часто думають, що Венеція така як на листівках — красива та романтична. Гарні чоловіки та жінки танцюють в яскравих вбраннях та масках. Проте реальність дуже відрізняється від вигадки. 

Руденька, погоджуючись, кивнула. Ця Венеція й справді була геть іншою, ніж уявна в голові у Зоряни. Перше, що її вразило – це неприємний сморід, що підіймався над водою, та сміття, яке там плавало. Діти розчаровано зітхнули коли побачили занедбані будинки, з облущеною фарбою та місцями почорнілими стінами. Подекуди через фарбу проглядала цегла.  

— Так, а де ж ти тоді живеш? — не могла заспокоїтися Зоряна. 

— Ми зараз знаходимося на острові. Острів — це для туристів. Я живу на материку з батьками у квартирі. 

Дівчинка задерла носа й з гордістю додала: 

— Мій тато більш як десять років працює гідом. Тому, я теж добре знаю острів. 

— Слухай, а покажи нам, будь ласка, славнозвісну вежу з астрономічним годинником! — попросив, поправляючи окуляри, Міха. — Ту, яку так часто знімають в фільмах.  

Через пів години прогулянки друзі стояли навпроти вежі Торре делл’ Оролоджио, на вершині якої виднівся величезний дзвін і дві скульптури, що зображали молодого і літнього чоловіків. Белла наказала друзям просто стояти й дивитися. Коли стрілки годинника показали 2:55, постать літнього чоловіка замахнулася й з силою вдарила молотом по дзвону. Відлуння рознеслося по площі, привертаючи увагу туристів. Зграя голубів піднялася в повітря, шумно воркочучи. Час ніби зупинився. Коли ж стрілки пересунулися на 3:05, тоді вже фігура молодого чоловіка гучно вдарила по тому самому дзвону. 

— Це символ швидкоплинності часу, — пояснила Белла.

Підлітки ще трохи прогулялися, а потім подалися до слов'янської набережної, де місцеві продавали всілякі товари для туристів. Особливу увагу Пенелопи з Зоряною привернули різноколірні хусточки та тематичний одяг. Вони як допитливі сороки, що побачили щось яскраве, вертіли головами в різні сторони. Дівчата не змогли собі відмовити в задоволенні приміряти по кілька безрукавок та шуб. Аж поки Міха не забрав їх, майже силою, від торгівців. Белла ж насмішкувато поглядала на них, зневажливо зиркаючи на весь цей одяг.

По дорозі друзі зайшли в піцерію на березі моря, споглядаючи через вікно дерев'яні гондоли, що ритмічно похитувалися на хвилях. Вони сіли обговорити свій план, який тепер негайно потрібно було коригувати та пришвидшувати, враховуючи хворобу батька Зоряни. 

— Послухайте, — сказала дівчинка, дивлячись на пониклі лиця друзів, — я розумію, як вам важко чекати й продовжувати працювати на темних магів. Мені не легше ніж вам, — додала тремтячим голосом. — Проте, я прошу у вас ще трохи часу на підготовку. Ми не можемо їх знищити зараз, бо, по-перше, вони наразі сильніші. В разі провалу ви остаточно втратите свободу, а я назавжди залишуся без батька, — сльози виступили в неї на очах. — Спочатку нам потрібно знайти більше інформації та краще вивчити магічні закляття. Також, я попрошу в Авіджи для всіх персні зі смарагдами. І ще. Оскільки Алоїза мене викрила, треба зробити все, щоб вона не дізналася, що я з вами знайома. Інакше, відьма відразу зрозуміє, що ми готуємо напад. Тому відтепер ніяких зустрічей біля дверей до підвалу. В нас буде лише одна спроба. Тож все потрібно зробити ідеально.

Сказавши це, Зоряна похмуро поглянула на воду за вікном. За секунду пішов дощ. Її очі більше не світилися дитячим захватом. А в погляді застигла рішучість боротися до кінця. 

Друзі у знак згоди закивали. Всі разом вирішили збільшити час на тренування своїх здібностей та розвивати якомога швидше своє індивідуальне направлення й талант.