Читати книгу - "Без крові. Така історія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Отже, по чарці лікеру.
Вона звелася на ноги і пішла до барної стійки. Жінка залишила фартух на столі. На ходу вона швидким жестом розгладила спідницю на стегнах. Ніяк не могла дати раду власним думкам.
Жінка взяла з бару пляшку без етикетки і два маленьких келихи. Лікер був прозорим. Вона налила потроху в келихи. Потім звела очі на чоловіка.
— Знаєте, а ми робимо ґраппу самі. За нашим незмінним рецептом.
Але жінка не зрушила з місця, залишившись стояти за барною стійкою і ставлячи пляшку поряд із келихами.
Тож чоловік підвівся і пішов до стійки. Поки він йшов залою, з його штанів обсипалися крихти хліба. Жінка пильно його роздивлялася, бо раніше нагоди не випадало. Вона зробила це, щоб переконатися, що він гарний. Проте назвати його привабливим було важко. Він мав обличчя постарілої дитини і був надто сухоребрим. А от зморшки на обличчі були гарними. І ще, може, рот, коли він усміхався. Хтозна, скільки йому було років. А ще він був охайним.
Він підійшов до стійки і став проти жінки, обіпершись ліктями.
— Отже, за «Великі Перегони», — виголосив він, узявши один із двох келихів.
— За «Великі Перегони», за мене і за вас, — додала вона.
Вони поглянули один одному у вічі. «Так, зморшки й очі, але не їхній колір, а їхня глибочінь», — подумала вона.
— А зараз я краще піду в кухню. Рано чи пізно вони повернуться, — промовила жінка.
— Так.
— Ви залишитесь чекати свого друга?
— Так. Можливо.
— Якщо схочете ще, не соромтеся, — промовила вона, показуючи на пляшку.
— Дякую.
Жінка всміхнулась, розвернулася й пішла до кухні.
Ставши біля печі, вона почала шукати сірники. Але вони лежали в забутому на столі фартуху. У неї закалатало серце. Вона подивилася під однією кришкою, потім під іншою. Сірників ніде не було. Жінка зауважила, що чоловік зайшов до кухні. Він підійшов неспішно, не промовляючи ні слова. Зупинився просто поруч неї.
Жінка повернулася до нього. Він якось дивно посміхнувся.
— Якщо дозволите, цього разу я не роздягатимусь до шкарпеток і трусів.
Жінка щиро посміхнулася, але таємно, десь в далекому-далекому, проте дуже важливому куточку свого серця.
Вона обвила його шию руками і поклала голову на плече. Він поклав свої руки на її талію. Вони притулилися один до одного. Жінка відчула, що її розум раптом став ясним, немов чисте ранкове повітря, і що все сталося саме так, як вона того хотіла.
— Не тут, бо нас можуть угледіти, — прошепотіла.
Вона схопила чоловіка за руку і повела в куток кімнати, де їх не могли помітити з вікон. Потім узяла його голову в долоні й поцілувала. Із заплющеними очима.
Чоловік торкався її руками, спочатку грудей, потім під спідницею, але робив це обережно, немов йому не було куди поспішати. Час від часу вони міцно притулялися один до одного, і жінка могла відчувати під одягом його худорляве тіло. Вона засунула руку під його сорочку. Їй захотілося притискатися до нього стегнами, у такт повільній музиці, що лунала із зали. Вона відчувала його дихання, спокійне, лише трошки прискорене. Жінка ні про що не думала.
Почувся глухий шум. Жінка зрозуміла, що хтось відчинив вхідні двері мотелю. Вона не хотіла першою розмикати обійми, тому не поворухнулась. Двері знову зачинились. Вони так і стояли, обійнявшись. Лише перестали пестити один одного. Чоловічий голос голосно спитав:
— Є хто вдома?
Жінка знала, що це божевілля, але вона не хотіла бути першою, хто злякається.
— Є хто вдома?
Цей голос жінці був незнайомий. Вони чули чоловікові кроки, який ззовні проходив через залу. Потім вони почули, як музика в залі несподівано стихла. Чоловік ще раз повторив питання, порушуючи тишу:
— Є хто вдома?
І жінка відчула, як він, припавши до неї, поклав голову на плече і міцно до неї притиснувся. «Ми божевільні», — майнула думка. Вона куйовдила його волосся і цілувала, ще і ще, ніжно, як цілують дітей.
Знову почулися звуки радіо, і чоловік в залі щось пробурмотів, але вони не почули, що саме. Жінка уявила, як він ходить поміж столиками, намагаючись втямити хоч щось. Згадала про куртку, що висіла на спинці стільця, і про фартух, який лишила на столі. Про фрукти в тарелі. Потім почула, як знову відчинилися двері. Чоловічий голос ззовні голосно спитав ще щось.
— Ви що тут усі повимирали, чи що?
Потім двері знову зачинилися. Запала тиша. Чутно було лише звуки музики з радіо.
Знадвору почулося щось схоже на гуркіт мотоцикла, що від’їжджав геть. Але, напевно, то була лише луна від «Великих Перегонів».
Чоловік підняв голову. Вони глянули один одному у вічі. Щоб зрозуміти, що робити далі. Жінка знову насолоджувалася тією ясністю думки, що так схожа на чисте ранкове повітря. Вона погладила чоловіка по голові, потім міцно притисла до себе.
Чоловік вдягнув куртку і тепер дещо зніяковів, адже теоретично він ще мав заплатити за вечерю. Рука сама тяглася до кишені з гаманцем, хоч після того, що сталося, це був не надто доладний жест. На четвертій спробі жінка розреготалася, немов навіжена, і, сміючись, сказала, що через це їй спала на думку ціла купа масних жартів.
— Здається, варто було заплатити раніше, — промовив чоловік, щойно вони заспокоїлись.
— Не забудь про це наступного разу, — відповіла жінка.
Але тут же пожалкувала, що заговорила про наступний раз.
— А ти гадаєш, що ті, які пішли поглянути на аварію, не повернуться? — спитала вона.
І тієї ж миті пожалкувала і про ці слова. Але вона знала, що відтепер і надалі важко буде знайти правильні слова, і знала, що з цим нічого не вдієш. Тож вони поводились украй обачно, аж поки він не зник у темряві за вікном.
Чоловік теж це знав, а тому сказав жінці, що йому вже час іти. Вона не спитала нічого про друга, що мав прийти, а він нічого не сказав. Він випив ще ковток ґраппи, а потім вони ще трохи пожартували про домашні лікери. По радіо повідомили про аварію і про те, що одного з пілотів доправили до лікарні в тяжкому стані. Кажуть, що під час повороту на повному ходу у машини загорілася гума. Усе скінчилося добре, адже ніхто з глядачів не постраждав. А ще журналіст зазначав, що ці події знову викличуть дискусію про небезпечність «Великих Перегонів».
— То я піду, — промовив чоловік.
— Уже пізно, куди ти підеш у таку пору?
— А це не має значення, я полюбляю гуляти вночі.
— Якщо підеш у
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Без крові. Така історія», після закриття браузера.