Читати книгу - "#Галябезголови"

— Не питав.

— Хочете, я вам скажу? Галя ховалася у вашому домі.

— І що з того? Я сам тут… ховаюсь! Після певних подій мені довгий час взагалі людей бачити не хотілося!

Юлія Володимирівна напружилася.

— Феліксе, розкажи Андрію Івановичу правду!

— Яку правду? — Чорнобай і не глянув на Юлю, дивився на Жадкіна.

— Невістка вам про свої пригоди не розповіла? П’ятого березня з салону моєї дружини, у якому Галина працювала, вийшов чоловік із кейсом готівки. На нього напав невідомий, заволодів кейсом, та він би не втік! Не встиг, якби йому не допомогли! Знаєте, хто йому допоміг?

— Галя? Бути не може! Ця дівчина не така!

— Так добре знаєте її? А якщо я скажу, що ваша Галя причетна не тільки до пограбування, а й до вбивства двох людей? Того самого злодюжки, який кейс вкрав, і старої жінки, яка їй у бабусі годиться.

— Що за маячню ви верзете?! — Чорнобай підхопився, дивився на полковника обурено. — Дівчина приїхала, бо в неї проблеми зі здоров’ям.

— Вона вам так сказала? А не розповіла, що її довіз до вас на своїй машині вбивця двох людей? Спільників камера на заправці зафіксувала! Такі собі доморощені Бонні і Клайд! Він її залишив у Затятовому, а сам далі подався. Голубки розділилися, аби сліди заплутати.

— Заради чого?

— Заради майже мільйона доларів готівкою!

Тільки тепер Чорнобай зрозумів: усе серйозно. Глянув на полковника розгублено.

— Бачу, починаєте адекватно оцінювати реальність, — Жадкін уважно спостерігав за Чорнобаєм, кивнув на крісло. — Та сядьте вже! Розумію: не дуже приємно дізнатися, що дружина твого сина геть не та, за кого видає себе! Але ми разом спробуємо з цим розібратися. Я ставитиму запитання, а ви розповідайте все, що знаєте.

— Питайте, — сказав Чорнобай.

— Почнемо з першої хвилини, коли ви побачили невістку. Коли саме приїхала, де ви перетнулися, що говорила, у чому була одягнена, що в руках тримала.

— У руках? — Чорнобай згадав про великий алюмінієвий кейс, який Галя притягла до Затятового. Дідько! Невже?..

— Пане полковнику! — з коридору, який вів до гостьової кімнати, у відкритий простір першого поверху увійшов один із міцних чоловіків. Тримав у руці кейс.

— Боже правий! — вигукнула пані Жадкіна. — Феліксе! Кейс!

Полковник вже йшов до столу, на ходу жестами вказував на нього міцному чоловікові: мовляв, поклади кейс на стіл! Міцний чоловік обережно поклав кейс на стільницю кухонного острова. Пані Жадкіна підскочила поспішно, Чорнобай не втримався: підвівся.

— Зачекайте! — підійшов, роздивився кейс. — Так, із цим кейсом Галя приїхала. З кейсом і великою рожевою валізою.

— Рожеву валізу Галині я подарувала! — з гіркотою сказала Юля.

— Шефе, відкривати? — міцний чоловік повернув компанію до головного.

— Сам! — полковник простягнув до кейса руки. На мить завмер. Рішучо натиснув на кнопки замків…

Замки не відреагували. Ага! Жадкін завівся. Нап’ялив окуляри, нахилився до кейса, роздивлявся замки, натискав кнопки, крутив коліщатка з цифрами, намагаючись вгадати код. Так захопився — про час забув.

— Треба Льоні Бурсаку зателефонувати, — пані Жадкіна тремтіла від збудження, косувала то на кейс, то на чоловіка, то на Андрія Чорнобая, та мізки працювали.

— Я схожий на хворого?! — полковник психонув. Гаркнув на дружину, штовхнув кейс.

Алюмінієве доробало впало на гранітну підлогу, розпалося на дві половинки, і замість грошей назовні вивалилося на вигляд нове шовкове покривало: банальне, квітчасте.

— Що за… — полковник не повірив очам. Вхопив покривало, трусив, наче у складках його могли причаїтися бакси. Приблизно мільйон. — Що за…

Віджбурнув покривало, підскочив до Чорнобая.

— Де гроші? Куди твоя невістка поділа гроші?!

— Не знаю! Не бачив ніяких грошей!

— Куди ходила? Чим займалася? Кажи, мать твою!

— У домі весь час була! Лежала на постелі, наче мертва.

— А якщо я спитаю не у тебе? У місцевих? Вони що мені скажуть? Що жодного разу не бачили твою невістку в місті? — заволав полковник.

Чорнобай відсахнувся, напружився, недобре зиркнув на нього, перевів погляд на свою колишню любов, на двох міцних чоловіків, які вже стояли за спиною полковника.

— Чуєте… — сказав чоловікам. — Я отих падл, які брешуть, терпіти не можу. Тому і не женився більше! Це я до чого… Я вам, мужики, не ворог! Кажу, як є: грошей не бачив, невістка про гроші, пограбування, вбивства — ані словом. Хочете ще пошукати? Шукайте! А краще спитайте того Клайда!

— Спитали б, та спільник твоєї Бонні мертвий! — втомлено відповів полковник. — Вкрасти вісімсот тисяч баксів і залишитися в живих — такого не буває!

Чорнобай відчув, як спиною — холодний липкий піт. «Хоч би Галя не подзвонила!» — подумав.

Жадкін знову вмостився на дивані, наказав шукати далі. Юлія Володимирівна застигла біля вікна, а Чорнобай дав рукам роботу — колов горіхи, аби відігнати тривожні думки, бо в світлі новин, які виклав Жадкін, і Галин несподіваний візит, і поведінка Тьоми видавалися тепер геть не такими, як раніше. Далеко по півночі полковника зморило, задрімав на дивані. Юля відреагувала миттєво. Тихо, але швидко підійшла до Чорнобая, який продовжував колоти горіхи біля кухонного острова…

— Андрію, це підло! Справжній мужчина ніколи не став би мститися жінці руками невістки і якогось лузера з Хмельниччини! Ще й через стільки років! Чого ти хотів добитися?! Зробити мене нещасною?!

— Ти і без мого втручання геть нещасна, — печально відповів Чорнобай. — Думав, мене це порадує. Але… не радує!

— Припини! — попросила тихо.

— Не радує… — продовжив. — Від тої Юлі нічого не лишилося. Навіть її сміху, — замовк, глянув на пані Жадкіну. — За що ти вбила її?..

Добре, що нікому не дано побачити, як після гіркої правди серце жінки стискається і дихати майже несила. Людям звичніше оцінювати горе за його зовнішніми ознаками. Та пані Жадкіна давно поборола всі зовнішні ознаки емоцій, вона давно не сміялася і не плакала, бо від сміху і сліз лишаються зморшки.

Під ранок без результатів полковник з компанією врешті вимелися з будинку Чорнобая, попрямували в бік столиці. Юля з кам’яною маскою на лиці сиділа на задньому сидінні «мерса» поряд зі своїм старим впливовим багатим чоловіком. Жадкін голосно хропів, а в голові Юлі лунав голос Андрія… «За що ти вбила її?!»