Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

Це твоя думка.

Суддя всміхнувся. Люди народжені, щоб грати. І тільки для цього. Кожне дитя знає, що грати благородніше, аніж працювати. Воно також знає, що цінність або чеснота гри полягає не в самій грі, а в цінності того, що поставлено на карту. Щоб азартна гра мала сенс, потрібна ставка. Спортивна гра вимагає від суперників вміння та сил, а приниження поразки та гордість перемоги самі собою є достатньою ставкою, оскільки вони пов’язані з почуттям гідності самих винуватців і визначають їх. Незалежно від того, чи це випробування азарту чи гідності, усі ігри тяжіють до стану війни, тому що те, що ми ставимо, поглинає гру, гравця, усе.

Уявіть двох картярів, які не можуть поставити нічого, крім свого життя. Хто не чув такої історії? Як карта ляже. Для такого гравця цілий всесвіт, брязкаючи, функціонує до миті, яка покаже, чи загине він від руки іншого, чи той — від його руки. Чи може існувати більш надійне підтвердження людської гідності? Гра, розрісшись до свого остаточного стану, не зважає на жодні суперечки щодо поняття долі. Вибирати цю людину, а не іншу — це віддавати їй цілковиту і незворотну перевагу, і тільки тупий міг би вважати таке ґрунтовне рішення неправочинним чи позбавленим значення або і таким, і таким. В іграх, де ставкою є знищення переможеного, рішення зазвичай цілком зрозумілі. Людина тримає в руці певний набір карт, і внаслідок цього її стирають з лиця землі. Це природа війни, коли ставкою водночас є гра, влада і правомірність. З цього погляду війна є найсправжнішою формою ворожіння. Це випробовування волі однієї людини та волі іншої в межах більшої волі, яка змушена зробити вибір, оскільки пов’язує обох. Війна — це найвища гра, тому що вона силою веде до єдності існування. Війна — це бог.

Браун роздивлявся суддю. Ти збожеволів, Голдене. Нарешті збожеволів.

Суддя всміхнувся.

Сильним стати — то ще не правду мати, сказав Ірвінґ. Перемога в битві не дає людині морального виправдання.

Моральний закон — це винахід людства, щоб позбавити прав сильних задля користі слабких. Історичний закон підриває його на кожному кроці. Не існує якогось остаточного випробовування, щоб довести правильність чи хибність морального погляду. Те, що людина загинула на дуелі, не доводить, що вона помилялася у своїх поглядах. Однак її участь у цьому випробуванні свідчить про новий, ширший погляд. Вольова готовність винуватців відмовитися від дальших суперечок як від тривіальності, чим суперечка фактично і є, і звернутися безпосередньо до засідання історичного абсолюту, чітко вказує на те, наскільки мало важать їхні переконання і наскільки великі розбіжності між ними. Бо суперечка і справді тривіальна, але не їхні окремі волі, що внаслідок цього проявляються. Сила людського марнославства справді може тяжіти до безмежжя, але людські знання залишаються недосконалими, і хай як людина оцінює свої переконання, вона врешті-решт повинна представити їх перед вищим судом. Тут уже не буде ніяких особливих дебатів. Тут усі міркування про рівність, чесність і моральне право визнають недійсними і безпідставними, а поглядами обох сторін просто нехтують. Рішення про життя і смерть, про те, що станеться і чого не станеться, переважають над усіма питаннями правоти. Коли відбувається вибір у таких масштабах, інші категорії — моральні, духовні, природні — зараховують до менших.

Суддя роззирнувся у пошуках тих, із ким ще можна посперечатися. А що ж скаже священник? запитав він.

Тобін підвів голову. Священник нічого не скаже, відповів він.

Священник нічого не скаже, повторив суддя. Nihil dicit[226]. Але священник уже сказав. Бо він скинув одежі свого ремесла і взяв до рук знаряддя того вищого покликання, яке всі шанують. Тож священник уже й не служитель божий, а сам бог.

Тобін похитав головою. Кажеш блюзнірські речі, Голдене. Насправді я ніколи і не був священником, лише послушником у монастирі.

Священник-підмайстер чи священник-учень, відповів суддя. Божі люди і військові люди дивним чином схожі.

Я не буду вторувати твоїм уявленням, відповів Тобін. І не проси.

Ах, Священнику, зітхнув суддя. Що ж у тебе попросити, чого ти мені ще не дав?

Наступного дня вони пішки перетинали лавове поле, ведучи своїх коней по дну магматичного озера, потрісканому і червонувато-чорному, схожому на сковороду застиглої крові, перетинаючи бедленд темно-бурштинового скла, вони скидалися на залишки якогось незапам’ятного легіону, що видряпувався з проклятої землі, несучи на своїх плечах через ущелини й уступи візок, й ідіот чіплявся за ґратки, хрипко волаючи до сонця, наче якийсь дивний непокірний бог, викрадений у раси дегенератів. Вони перетнули всіяну золою землю, вкриту запеченим мулом і вулканічним попелом, таку ж незбагненну, як випалена долівка пекла, і піднялися невисоким пасмом неродючих гранітних пагорбів до голого мису, де суддя, здійснивши тріангуляцію за видимими точками ландшафту, визначив новий курс. Вкрита гравієм рівнина сягала аж до обрію. Далеко на півдні, за чорними вулканічними пагорбами, лежала самотня піщана чи гіпсова гряда-альбінос, схожа на спину якоїсь блідої морської істоти, що випливає поміж темних архіпелагів. Вони йшли далі. Після дня верхової їзди вони підійшли до кам’яних водойм і до води, яку так шукали, пили й черпали її для коней, наповнивши водою із верхніх водойм сухі нижні.

Усі водопої в пустелі всіяні кістками, але того вечора суддя приніс до багаття таку велику кістку, якої ніхто ще не бачив, стегно давно вимерлої істоти, яке він знайшов під вивітреним стрімчаком, а тепер, сидячи біля вогнища, заміряв його кравецькою стрічкою й замальовував у своєму записнику. Усі в загоні вже чули те, що суддя розповідав про палеонтологію, але не новобранці, і вони тепер дивилися й закидали його запитаннями, які тільки спадали їм на думку. Він відповідав уважно, домислюючи їхні запитання, ніби вони були науковцями-початківцями. Новачки тупо кивали і тягнулися, щоб доторкнутися до цього стовпа із плямистої скам’янілої кістки, мабуть, щоб відчути на своїх пальцях часову неосяжність, про яку казав суддя. Доглядач вивів недоумка з клітки і припнув його біля вогнища плетеною мотузкою