Читати книгу - "Between angels and demons, Chris Jey"

- Я люблю тебе, - тихо, майже пошепки, дивлячись йому в очі, промовила дівчина.

- Я люблю тебе. Як звідси й до Раю, – відповів він.

***

Данте прокинулася під звуки дощу, що йшов за вікном. Це вже не була вчорашня гроза. Лише звичайний літній дощ. Прокинувшись, Данте зрозуміла, що спала в обіймах Кема. Він же сам не заплющив очей усю ніч. Та це й не потрібно йому. Ні, він іноді спав, але лише для того, щоб відновитися після бою чи поранення.

- Доброго ранку, - Данте усміхнулася.

- Доброго, - він поцілував дівчину.

- Ти знову спостерігав, як я сплю? Це схоже на витівки маніяка, - Данте поклала голову Кему на груди.

- Так, є такий гріх у мене, - він поцілував її лоба і почав водити пальцями по її руці. - Ти, мабуть, голодна. Забув, що людям треба їсти, щоб почуватися добре. Я можу злітати за твоєю улюбленою стравою.

- Не потрібно. Але від кави я б не відмовилася, - вона почала вставати з ліжка.

- Я зроблю. Відпочивай, - Кем поцілував дівчину і подався варити каву на кухню.

- Так, тепер це нагадує Тоскану 1821 року, - вона усміхнулася своїм думкам і щаслива плюхнулася на ліжко. За кілька хвилин Кем повернувся до неї. Він поставив філіжанку з кавою на тумбочку і ліг поруч із дівчиною. - Дивне почуття: ще вчора я не хотіла тебе бачити і хотіла тебе вбити, а сьогодні не хочу покидати твої обійми.

- Так, наші стосунки завжди були складними.

- Ні. Все було просто, це ми ускладнювали. Не знаю, як ангели, а люди завжди все ускладнюють. Вибач, що намагалася вбити тебе багато разів і що ув'язнила в Ніфльгеймі. Якби я цього не зробила, то тебе вбили б янголи.

- Тобі не потрібно вибачатись. Ти вчинила правильно. Я заслужив це. І мушу сказати, це краще, ніж смерть, - він усміхнувся. – Хоча життя в Ніфльгеймі це свого роду смертний вирок. Я був далеко від тебе і не міг повернутися, - при цих словах Кем сильніше обійняв Данте і почав цілувати її. Але за мить зупинився.

- Що таке?

- Франческа. Вона кличе мене. І дуже настирливо кличе.

- Вміє ж вона в самий не підходящий момент, - Данте встала з ліжка і, замотавшись у ковдру, взяла філіжанку з кавою, яку Кем приготував для неї. - Закинь мене до моєї кімнати. Потрібно одягнутися, - Кем взяв Данте за руку і вже за секунду вони були в її кімнаті в замку в Португалії. Він поцілував дівчину та пішов до себе. Данте зробила ковток кави. Але за секунду виплюнула напій назад. - Я і забула, що Камаель так і не навчився робити смачну каву, - вона поставила філіжанку на столик біля вікна і пішла вдягатися.

***

- Френкі, чому ти так кричиш? - Кем з'явився біля подруги. Вона разом із Крісом, Джеймсом та іншими обговорювали щось у залі Ордену.

- Нарешті. Ми маємо погані новини. Від наших джерел стало відомо, що хтось хоче отримати Анахіт. Кем, ти повинен умовити Данте дістати це створіння з неї.

- Ти знаєш, що вона мене не послухає. Вона мало кого слухає. І хто зазіхає на Анахіт? – поцікавився Кем.

- Ми поки що не знаємо. Відомо лише, що особа не з-поміж поплічників Табріса і Рейвен.

- Ти розумієш, що може статися, якщо Анахіт потраплять не в ті руки? - запитав янгола Артур.

- Звісно, ​​розумію. Наскільки мені відомо, Данте має свої плани на Анахіт.

- Я почула своє ім'я. Про що розмова? - до друзів приєдналася Данте.

- Ти маєш дістати з себе Анахіт і вбити їх, - відповів Артур.

- Ні, - без роздумів відповіла Данте. - З Анахіт я ще не закінчила. По-перше, вони ще не відновились після битви, по-друге, я не збираюся їх вбивати.

- Але Данте, - почав Артур.

- Жодних «але». Вони в мені, а це означає, що і вирішувати мені. І, нагадаю, вони нас усіх урятували, забули? Вбивати їх я не буду. І взагалі, що таке сталося, що ви раптом усі заговорили про це? – Данте налила собі віскі та зробила ковток.

- Хтось, ми поки не знаємо хто, хоче заволодіти Анахіт, - відповів Кріс.

- Зрозуміло. Нічого нового.

- Данте, я не думаю, що до цього потрібно так легко ставитись. Це все ж таки Анахіт. Вона може бути небезпечною, - наполягав Джеймс.

- Джеймс, любий, якщо я сказала «ні», це означає «ні».

- Я думаю, що Данте має рацію, - підтримав дівчину Кем.

- Не вірю в почуте, - обурився Джеймс. - Данте, нагадаю, ти тільки нещодавно вийшла з Пустки. Тепер ти хочеш усіх туди затягти? Адже якщо Анахіт потрапить не в ті руки або вона сама злетить із котушок, то можливе всяке.

- Я сказала, що Анахіт поки що залишиться зі мною, значить, так тому і бути. Досить сперечатися зі мною, Джеймсе! – розлютилася Данте, через що розлетілася вщент кришталева ваза поруч.

- Джеймсе, правда, достатньо. Ти почув думку Данте, - знову підтримав мисливицю Кем. Друзі продовжили сперечатися. Та на мить Данте замовкла. Вона ніби почула якийсь звук і почала шукати його джерело.

- Ви це чуєте? Немов хтось кличе мене, - Данте почала озиратись. Усі замовкли. - У мене якесь дивне почуття. Я ніби зараз провалюся в безодню. Що за… - Данте не встигла закінчити речення і зникла.

- Данте?! – перелякався Кем.

 - О, не хвилюйся. З нею все добре, - позаду друзів стояла миловидна кароока блондинка.

- Джейд? – здивувався Артур. – Ми бачили, як тебе вбили.

- Своїм очам не завжди можна вірити, любий.

- Де вона? - Кем дістав свій кинджал і, приставивши його до горла демона, притиснув її до стіни. Він зрозумів, що до зникнення Данте причетна Джейд.

- Люблю, коли ти злишся. Знаєш, було помилкою звільняти мене з Ніфльгейму та довіряти мені. Ти знаєш, я завжди любила володіти величезною силою. А обдурити вас усіх, – демон глянула на присутніх, – було дуже просто, – Джейд посміхнулася і зникла.

- І далі ігноруватимеш наші поради? – звернувся Джеймс до янгола.

- Заткнися, - Кем розлютився, що не відчув присутність демона раніше. Він стиснув пальці в кулаки, і за секунду навколо нього все вибухнуло. Сам Кем став світитись. Мимоволі він набував свого істинного вигляду.