Читати книгу - "Будь моєю назавжди , Вікторія Вецька"

— Але ж це моя дитина! — не стримуючи емоцій, вигукнув я. — Я мав право знати, мав право бути поруч!

Соломія підвела очі, в них блищали сльози.

— Ти ж не хотів дітей, — вона витерла сльози, що котилися по щоках. — Ти казав, що не готовий до такої відповідальності. А я дуже хотіла мати дитину, і в один момент перестала пити протизаплідні. Так, я вчинила погано, що начхала на твою думку, але тепер у нас є Зоряна. Я назвала її так на честь наших ночей під зорями, — глянувши мені прямо в очі, промовила вона.

Я зітхнув, відчуваючи, як гнів змінюється на сум і розпач. Підсів поруч і взяв Соломію за руку.

— Тепер вже нічого не зміниш, але я поки не готовий тобі пробачити цей обман. Та не зважаючи на це, ти повинна поговорити з батьком Іллі і показати йому тест ДНК. Він говорив, що допоможе, ось хай і допомагає, — промовив з важкістю в серці я.

Соломія опустила голову, відчуваючи глибоке каяття. Вона знала, що завдала мені болю, але Зоряна була для неї всім. Обійнявши мене міцно, вона прошепотіла:

— Я тебе розумію, це дійсно важко, але ми впораємося!

— Сподіваюся, — відповів я тихо, відчуваючи її тепло і підтримку. Можливо, нам справді вдасться подолати всі ці труднощі разом.

Соломія дивилася на мене з любов’ю і рішучістю.

— Завтра я зателефоную батькові Іллі і домовлюся про зустріч. Ми повинні зробити це заради Зоряни, заради нашого майбутнього.

Я кивнув, відчуваючи, як хвиля надії пробігла через мене. Ми мали перед собою нелегкий шлях, але я знав, що разом ми зможемо все подолати.