Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

що вони непотрібні або неважливі. Можливо, вам варто розповісти про порушення іншим співробітникам компанії, отримати підтримку поза межами вашої організації чи звернутися по допомогу до юриста. Немає геть нічого нормального в тому, щоб боятися звільнення через незгоду з токсичною робочою поведінкою.

 

Як упоратися з токсичним робочим середовищем

 

У токсичному робочому середовищі ваше емоційне та пси­хічне здоров’я опиняється під загрозою. Ця токсичність на роботі отруюватиме й ваше життя в сім’ї та особисті стосунки.

 

 

Токсичне середовище може містити:

• понаднормову роботу;

• плітки, які поширюють декілька колег;

• відсутність оплати за додаткову працю;

• кумівство серед колег;

• накази виконати більший обсяг роботи в обмежений проміжок часу;

• конфліктне спілкування між колегами або з керівництвом;

• нарцисичний розлад особистості у керівництва;

• приниження;

• сексуальні домагання;

• дискримінація через расу, інвалідність, сексуальну орі­єнтацію.

У токсичному робочому середовищі неможливі здорові особисті кордони, утім, перш ніж вирішити, що виправити цю ситуацію неможливо, зазвичай варто все ж таки спро­бувати встановити певні межі прийнятного. І послідовно впроваджувати їх, стежачи, чи приведе це до довгострокових наслідків.

 

 

Крім того, важливо пам’ятати, що ви не мусите долучатися до токсичної поведінки. Якщо ви опинилися у токсичному робочому середовищі, спробуйте такі методи:

1. Подумайте, які межі прийнятного допомогли б поліпшити ситуацію.

2. Визначте психологічно здорових людей у токсичному сере­довищі.

3. Обов’язково, обов’язково, обов’язково документуйте усі проблемні випадки, указуючи дату та час.

4. Якщо ваше керівництво не становить частину проблеми, поговоріть з ним.

5. Говоріть про свої потреби на робочих нарадах, з різними керівниками та колегами.

6. Поговоріть зі співробітниками відділу кадрів про робочу атмосферу.

7. Отримайте підтримку поза межами робочого простору, щоб упоратися зі стресом, наприклад, зверніться до психотерапевта.

 

Вигоряння та його вплив на баланс роботи й особистого життя

 

Вигоряння — це результат нездорових особистих кордонів. Багато клієнтів, з якими я працюю у психотерапії, скаржаться на проблеми з балансом роботи та особистого життя. Уже чотирнадцять років я повсякчас бачу, як люди виконують само­тужки обсяг роботи, розрахованої на двох співробітників, не йдуть додому вчасно, працюють понаднормово (вечорами та у вихідні), не користуються днями відпустки та самі пропонують допомогу колегам з проєктами, на які в них, воче­видь, немає часу. І вони роблять усе це, щоб бути «хорошими співробітниками».

Я їх завжди попереджаю: «Що більше ви на себе берете, то більші очікування щодо обсягу роботи, з яким ви маєте впоратися».

Досить часто мені кажуть: «Я знаю, у вас вигоряння, адже ви змушені постійно слухати, як люди розводяться про свої проблеми». І коли я відповідаю таким людям, особливо колегам: «У мене немає вигоряння від виконання роботи психо­терапевта», — вони дуже дивуються. Утім, що ж неймовірного в тому, що у людини, яка спеціалізується на темі особистих кордонів, межі прийнятного досить адекватні?

 

 

Ось що я роблю, щоб запобігти ризику вигоряння:

• Обмежую кількість клієнтів п’ятнадцятьома-двадцятьома на тиждень.

• Три дні на тиждень працюю з клієнтами, ще два дні пишу книгу або займаюся іншими проєктами.

• Консультую клієнтів лише за моєю спеціалізацією (проблеми у стосунках).

• Перш ніж погоджуватися на роботу з новим клієнтом, розмовляю з ним, щоб зрозуміти, чи підходимо ми одне одному емоційно.

• Повідомляю клієнтам межі прийнятного щодо того, як саме можна зв’язуватися зі мною поза сеансами психотерапії.

• У дні, коли працюю з клієнтами, я стежу за своїм рівнем утоми, зокрема уникаю позаробочих розмов, які можуть висотувати з мене сили.

• Перед початком першого сеансу декілька хвилин насолоджуюся тишею, думаючи про майбутній робочий день та налаштовуючись.

• Усвідомлюю, що не маю перебирати на себе роль психотерапевта у позаробочий час, і нікого не консультую поза межами сеансів.

• Сама ходжу до психотерапевта, щоб опрацьовувати проблеми, які виникають у моєму житті.

• Декілька разів на рік їжджу кудись у відпустку.

 

 

Ось ще декілька способів уникнути вигоряння:

• У жодному разі не нехтуйте днями відпустки. Відпустка — це можливість відпочити та перезавантажитися. Скористайтеся можливістю, якщо ваш роботодавець пропонує вам оплачувану відпустку. Якщо ж цього не передбачено, відкладіть гроші (якщо це можливо) і візьміть відпуску власним коштом, щоб відпочити. Час, проведений якнайдалі від робочого