BooksUkraine.com » Фентезі » Дев'ятий дім, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

113
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Дев'ятий дім" автора Лі Бардуго. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 128
Перейти на сторінку:
для неї важило. Повірте мені.

До того ж можна було сподіватися, що на пластинці ще залишилися такі-сякі флюїди.

Алекс заткнула корком умивальник і наповнила його водою. Чи можна вважати це водоймою? Вона сподівалася на це.

Кинула пластинку всередину. Перш ніж та опустилася на дно, дівчина побачила, як поряд зі стоком з’явилася бліда рука — вона немов розквітла в потрісканому умивальнику. Щойно пальці стиснулися — і рука, і пластинка зникли. Коли дівчина перевела погляд, Норт тримав пластинку в руці, з його долоні стікала вода, а рот гидливо кривився.

Алекс здвигнула плечима.

— Ви хотіли флюїдів.

Вона натиснула на кнопку, що звільняла злив, викинула серветку в кошик і повернулася, щоб піти.

У дверях стояв чоловік. Він був велетенський, мало не торкався головою одвірка, а плечима затуляв увесь дверний прохід. Він був убраний у сірий комбінезон механіка, верх якого залишався розстібнутим і вільно звисав. З-під білої футболки виднілися вкриті татуюваннями м’язисті руки.

— Я... — почала була Алекс.

Але чоловік уже завівся.

Він наскочив на дівчину, гупнувши її спиною об стіну. Голова з хрускотом ударилася об підвіконня, і незнайомець схопив Алекс за горло. Вона вчепилася йому в руки.

Нортові очі почорніли. Він кинувся на її нападника, але пролетів простісінько крізь нього.

Це не була ґлума. Не був привид. Це не було щось з іншого боку Серпанку. Чоловік був із крові та плоті й намагався вбити Стерн. Тепер Норт не міг допомогти.

Дівчина щодуху гупнула долонею чоловікові по шиї. Йому перехопило дух, і руки на мить послабилися. Вона тицьнула йому коліном межи ноги. Не пряме влучання, але досить точне. Чоловік склався навпіл.

Алекс протиснулася повз нього, смикнула була душову завісу з кілець, але та заклинила. Прожогом кинулася в коридор (Норт не відставав) і вже наближалася до дверей, аж раптом механік знову постав перед нею. Він не відчинив дверей, а просто пройшов крізь них, наче Сірий. Портальна магія? На коротеньку мить Алекс помітила безлюдне подвір’я позаду чоловіка, а тоді він розмашистим кроком кинувся їй назустріч.

Дівчина позадкувала до захаращеної вітальні, обхопивши себе руками й намагаючись думати. У неї текла кров і важко було дихати. Він зламав їй ребра. Скільки точно, Алекс не знала. Чи вдасться їй потрапити на кухню? Схопити ножа?

— Хто ти? — проревів механік. Голос у нього був низький і хрипкий, можливо, через удар Алекс у трахею. — Хто нашкодив Тарі?

— Її хлопець-мудак, — виплюнула дівчина.

Незнайомець заревів і кинувся до неї. Алекс смикнулася ліворуч, до камінної полиці, ледь ухилившись від нападника, проте він досі стояв між нею та дверима, погойдуючись на п’ятках, наче це був якийсь боксерський матч.

Чоловік посміхався.

— Тобі нікуди бігти, сучко.

Перш ніж їй вдалося прослизнути повз нього, чоловік знову схопив її за горло. Чорні цятки замерехтіли перед очима. Норт репетував, несамовито розмахував руками, безсилий чимось допомогти. Ні, не безсилий. Це було не так. «Впусти мене, Алекс».

Ніхто не знав, ким вона була. Ні Норт. Ані цей монстр навпроти. Ні Доус, ні Мерсі, ні Сендоу чи ще хтось із них.

Лише Дарлінґтон здогадався.

18

Минула осінь

Дарлінґтон знав, що Алекс обурилася через його дзвінок. Він не міг її в цьому звинувачувати. Сьогодні не був четвер, коли проводили ритуали, чи неділя, коли вона очікувано мала готуватися до роботи наступного тижня, а він знав, що вона докладала зусиль, аби впоратися і з заняттями, і з вимогами Лети. Він переймався тим, як пригоди в «Рукописі» можуть уплинути на їхню роботу, але дівчина відмахнулася від цього значно легковажніше за нього, давши раду звітові, щоб він не мусив знову переживати той сором, і знову взялася жалітися на вимоги Лети. Легкість, з якою вона забула про той вечір, буденне прощення, яке вона йому запропонувала, нервували Дарлінґтона і знову змушували замислюватися про жахливе життя, яке в неї було раніше. Алекс навіть удалося без проблем пережити другий обряд Авреліанців — видачу патенту в потворному, залитому флуоресцентним світлом сусідньому кампусі Пібоді — і її перше віщування в «Черепі і кістках». Була одна бентежна мить, коли вона раптом зробилася зелена й прибрала такого вигляду, наче зараз виблює на Гаруспекса. Але дівчина впоралася, і Деніелові навіть не хотілося засуджувати її за цю слабкість. Він уже бачив віщування дванадцять разів, та вони однаково розбурхували його почуття.

— Усе закінчиться дуже швидко, Стерн, — пообіцяв Деніел, коли вони вийшли з «Іль-Бастоне» у вівторок увечері. — У Розенфельді проблеми з електромережею.

— Хто такий Розенфельд?

— Що, а не хто. Розенфельд-голл. Решту ти маєш сама знати.

Дівчина поправила лямку наплічника.

— Не пам’ятаю.

— Святий Ельм, — підказав він.

— Ага. Той, підсмажений.

Дарлінґтон подумки додав їй бал.

Святий Еразмус, як вважали, пережив удар блискавкою та втоплення.

На згадку про нього назвали вогні святого Ельма й товариство, чия обитель колись була в Єлизаветинських баштах Розенфельд-голлу. Будівлю з червоної цегли тепер здавали під офіси та прибудови, і вночі вона була замкнена, однак Дарлінґтон мав ключ.

— Натягни це, — скомандував він, простягаючи дівчині гумові рукавички та гумові чоботи, анітрохи не схожі на ті, що колись виробляли на його родинній фабриці.

Алекс послухалася і зайшла за ним до фоє.

— Чому це не могло почекати до завтра?

— Тому що минулого разу, коли Лета мала проблеми в Розенфельді, світло вирубилося в усьому кампусі. — Світло на горішніх поверхах замиготіло, немов підтримуючи його слова. Будинок ледь чутно гудів. — Усе це описане в «Житті Лети».

— Пригадуєш, як ти казав, що нас не займають нетаємні товариства? — запитала Алекс.

— Казав, — погодився Деніел, знаючи, що почує далі.

— Я запам’ятовую те, чого ти мене вчиш.

Дарлінґтон зітхнув і скористався ключем, щоб відімкнути наступні двері, цього разу до великого складу, напхом напханого меблями для гуртожитків і старими матрацами.

— Це колишня їдальня «Святого Ельма». — Хлопець посвітив ліхтариком на високі готичні арки й майстерну кам’яну оздобу. — Коли товариству в шістдесятих бракувало готівки, університет купив у них цю будівлю й пообіцяв кімнати склепу здавати «Святому Ельму», щоб вони могли чинити там свої обряди. Та замість порядної угоди, укладеної за допомогою Авреліанців, сторони погодилися на джентльменську домовленість.

— І джентльмени передумали?

— Вони повмирали, а їм на зміну прийшли не такі аж

1 ... 77 78 79 ... 128
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев'ятий дім, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"