Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Він поклав палець на курок, напруживши руку. Крапс заплющив очі. 

Ось вона, мить істини! 

Платон раптово й широко відчинив двері і вистрілив у пристрій, котрий стояв біля ніг Сержа Гармаша. Потужний потік вогню охопив агрегат. 

- Ні-і-і! – закричав Гармаш і вистрілив у Платона. 

Точніше, у те місце, де мить тому перебував хлопець. Той впав на підлогу, уникаючи яскравого потоку вогню, що поцілив у двері в центральну башту, і вистрілив ще раз. 

Вогонь охопив Сержа Гармаша миттєво. У пістолеті Платона була запрограмована дуже сильна вогняна руйнівна сила, заряд якої хоч і швидко закінчувався, але діяла вона надпотужно. Чоловік трохи постояв яскравим смолоскипом, а потім упав на підлогу, і його тіло почало зникати з вірту... 

Крапса не злякала смерть хазяїна, він, вибалушивши очі, дивився на свій безцінний прилад, котрий розгорався все яскравіше. Дроти й пластик, з якого він складався, почали плавитися, випускаючи клуби чорного диму та жахливий сморід. 

- Що ти зробив! – закричав він. – Це ж... Це ж... 

Він раптом кинувся до приладу й почав гасити вогонь голими руками. Закричав від болю... 

І тут, охоплений вогнем, Крапсів агрегат вибухнув. Уламки гарячого пластику, залізних деталей, ще якихось частин приладу розлетілися по всьому залу. Платон прикрив обличчя ліктем. Кілька дрібних уламків уп’ялися йому в стегно, прорвавши джинси. Коли він відвів руку, то побачив, що біля залишків деформатора лежить Крапс. Мертвий. Нещадний вогонь вже лизав тканину його сорочки. В оці Крапса стирчав довгий гострий уламок від його улюбленого дітища. Помер він раптово й миттєво. 

Платон піднявся на ноги, висмикнув кілька дрібних залізних уламків з ноги, скривившись від болю. Він обережно ступив до Крапса, спостерігаючи, як тіло аватара Грея також поступово починає танути: він перейшов до реалу. Чи мертвий? Чи живий? Невідомо. 

Раптова втома й апатія накотилися на хлопця хвилею. Він пройшов мостом до лівої башти й побачив, що тіла всіх його напарників на останньому рівні у «Віртуозній Грі» зникли. Захвилювався за життя Ембері й швидко, незважаючи на біль, пошкутильгав до входу у сферу переходу. 

Платформа спавну-екзиту була зараз для Платона, як вирок. Він не знав, чого очікувати від реалу. Але саме там були всі відповіді. Там була Ембері. І Платон зробив останній крок...