Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

– Але я звикла тут... – щось мені не хотілося ні в яку Академію.

– У мене великий будинок неподалік Академії. Влаштуєш там все на свій смак. І кімнат там багато, тому буде де відкривати нові світи. Перенесеш туди свою оранжерею. Так же можна? – вмовляв мене синьоокий спокусник.

– Можна.

– Арішка, все буде добре. Тільки амулетики свої незабудь накинути, все ж таки до драконів їдеш. Не добре світити там дірками у аурі. Краще нормальною здаватися, – замітив Хранитель.

– Ур! – хором мовили батьки.

– А я що, хіба не правду кажу?

– Нікуди я ще не їду, – заперечила я, але поглянувши на рідних, зрозуміла, що для них це вже вирішене питання.

– Їдеш доню, їдеш. Проблему з аурою потрібно вирішити негайно. І якщо Ріхтер знає хто тобі в цьому допоможе, то це дуже добре. До того ж тобі вже давно пора розвинути свої здібності, адже ти спадкоємиця роду. І дійсно, не забудь амулети, – мовив тато.