Читати книгу - "Остання із роду Віндор, Надія Філіпська"

Аріелла Віндор

Академія вражала своєю величчю та могутністю. Стародавній замок з безліччю шпилів та великих веж, нескінченними рядами вікон, і великою кількістю входів та виходів.

Через величезні вхідні двері ми зайшли у Академію і поринули у довжелезні коридори, які зустріли нас тишею.

Ріхтер був напруженим. Після вчорашньої розмови з батьками він зустрічався з ректором, щоб домовитися про моє навчання. Що казати, ректор був здивований дізнавшись про наш шлюб і про бажання Ріхтера влаштувати мене в Академію. Розмова видалася у них досить важкою. Але мій чоловік домігся свого і тепер він впевнено вів мене коридорами Академії на зустріч з ректором.

– Все буде добре, – Ріхтер міцніше стиснув мою руку і штовхнув двері з написом «Ректор».

У приймальні сиділа молода драконесса з яскраво рожевим волоссям.

– Професор фон Варретт! – зраділа вона, побачивши Ріхтера, а потім перевела здивований погляд на мене.

– Мікель у себе? – дракон зміни її настрою не помітив.

– Так.

– Нам туди, – потягнув мене Ріхтер у інші двері.

– Аріелла, Ріхтер. Я так радий вас бачити! – посміхнувся ректор відірвавшись від якихось важливих паперів.

– Мікель, я тобі не вірю, – заявив мій чоловік.

– Я справді радий! Але ж ти розумієш, що влаштувати Аріеллу в Академію драконів за одну годину справа не з легких! Тому й не виходить радіти всією душею, – почав виправдовуватися ректор.

– Ти теж доставив мені багато клопотів, – Ріхтер усадив мене в крісло. – То як все вирішилося?

– Було важко, але все як ти хотів. Другий курс бойовиків. Вона твоя.

– Бойовиків? – я аж підвелася з крісла, але Ріхтер утримав мене за плечі.

– Ти що не попередив Аріеллу?

– Арія, так буде краще.

– Але ж другий курс та ще й бойовики! Що ти задумав?

– Зараз в Академії не зовсім безпечно. Тут може бути багато прихильників короля, які захочуть мені помститися. Тому з бойовиками ти будеш у безпеці.

– Можливо таки факультет зіллєваріння?

– Ні, – заперечив чоловік. – Це не обговорюється.

– Ось всі необхідні документи. Розклад занять, план Академії, перелік необхідного. Ріхтер Аріеллу необхідно поселити в гуртожитку.

– Що? – заревів мій дракон.

– Студенти живуть у гуртожитку. Хоча б у дні навчання!

– Добре, – прогарчав Ріхтер. – І де ти збираєшся її поселити?

– З бойовиками? – було запропонував Мікель, але поглянувши на Ріхтера, у якого миттю потемніли очі, швидко виправився. – Хоча думаю, що Арії краще буде з Ігнессою.

– Підходить. Ходімо, Арія, – Ріхтер вивів мене з кабінету.

– Хто така Ігнесса?

– Ось Ігнесса, – дракон вказав на дівчину з яскраво рожевим волоссям.

– Ігнесса, це Арія, твоя нова сусідка по кімнаті.

Ми з драконессою прискіпливо вивчали одна одну.

– Привіт. Давай проведу тебе до кімнати, – першою відмерла драконесса.

– Я зайду пізніше, – повідомив Ріхтер.

– Ходімо, – позвала драконесса, і повела мене лабіринтами Академії. – Гуртожиток знаходиться у південній вежі. Це сама велика вежа, у якій для кожного факультету є своє крило.

– А у якому крилі живеш ти?

– У крилі викладачів, – Ігнесса підвела мене до гвинтових сходів. – Нам на третій поверх.

Крило викладачів це добре, і Ріхтер поруч буде. Піднявшись на поверх Ігнесса зупинилася біля однієї з кімнат.

– Піднеси свою руку, для зчитування аури, – повідомила драконесса.

Я стрепенулася. Сподіваюся, що амулет не стане перешкодою. Притулила руку до сканера.

– Все, тепер ти можеш заходити до кімнати сама, без моєї допомоги.

Кімната насправді виявилася двома кімнатами з’єднаними між собою невеличким передпокоєм, у якому ми одразу і опинилися. У кожній такій кімнаті були ліжко, шафа, крісло, стіл і стільці.

– Ванна там, вона спільна, – повідомила Ігнесса. – Кухня є на поверсі, але нею ніхто не користується. В їдальні дуже смачно готують, думаю ти собі знайдеш щось до вподоби.

– А кава там є? – з надією запитала.

– Ні. Дракони не люблять каву.

– Справді? Не помічала.

Я була здивована, адже Ріхтер залюбки пив зі мною каву. Що ж, з напоєм треба щось вирішувати!

– А тебе на факультет зіллєваріння прийняли?

– Ні, бойовиків.

– Дивно, – дівчина подивилася на мене уважніше. – А чому не зіллєваріння, адже це факультет ректора? – якось наполегливо випитувала драконесса.

– Професор фон Варретт наполіг на бойовому факультеті, хоча і справді зілля мені ближче.

– І ректор не наполягав?

– Ні, навіщо йому це?