Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

Я проковтнула, відчувши вагу його слів у повітрі між нами.

— Знаю, Валерія. Між нами є щось, що ми більше не можемо ігнорувати, я досі нічого не сказав половині своєї родини, яка завжди мене підтримувала, я не знаю, чи варто мені розповідати їм про нас, вони більш гнучкі, але Мене нічого не зв’язує. «Вони нічого не можуть зробити щодо розлучення з жінкою, яку я отримав», — відповів він, і його голос був просто бурмотінням, сповненим емоцій.

Він повільно кивнув, його очі шукали мої відповіді.

— Я не можу продовжувати заперечувати те, що відчуваю до тебе, Алехандро. Це сильніше, ніж я коли-небудь уявляв, але якби я тебе до чогось прив'язав, що б ти зробив? — зізнався я, мій голос ледь тремтів від вразливості слів.

Він підійшов до мене, не в змозі протистояти магнетичному тяжінню, яке зблизило нас.

—Я теж відчуваю те саме, Валерія. З того моменту, як я побачив тебе, я зрозумів, що ти інший, особливий, добре, якби щось прив'язувало тебе до мене, я б розлучився кілька днів тому, мої батьки хочуть, щоб я мав дитину від неї, але я не хочу від її. — зізнався він, оголивши переді мною серце.

— Але ж ти не хотів сина, — кажу йому.

«Валерія, я не хочу з нею дітей, з тобою я хочу багато», — каже він мені з усмішкою.

Ми дивилися одне на одного, наші подихи перепліталися в електрично зарядженому повітрі. Ми знали, що граємося з вогнем, але інтенсивність нашого зв’язку вивела нас з розуму.

Перш ніж я встиг ще щось сказати, двері ліфта відчинилися з тихим дзвоном, перервавши чарівний момент, який ми пережили. Ми швидко розійшлися, намагаючись приховати свої емоції, коли вийшли з ліфта й попрямували до виконавчого поверху.

«У нас ледь не стався інфаркт, це тривало, звичайно, я помітив, що ліфт зламався, головне, що вони в безпеці», — каже незнайомий чоловік.