Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Ранок почався рано, з незвичних турбот.

На заняття Гайя не пішла. Підготовчий клас, безумовно, важливий, але набагато важливіше те, що станеться чи не станеться сьогодні ввечері.

Ще вона боялася, що від хвилювання може перетворити вчительку на зелену гусеницю, якщо та невчасно пристане до неї з  якимись  безглуздим запитаннями. 

Гайя завжди вміла чудово контролювати свої емоції, але тільки не сьогодні, не сьогодні! 

А якщо вінок обраниці їй все ж таки не дістанеться? 

І від переляку  дівчина  вкривалася холодним потом. 

Але незабаром почалася підготовка до ритуалу, і страх непомітно змінився надією – запаморочливим, тривожним очікуванням дива.

Ніка особисто, не довіряючи покоївкам, вимила розкішне волосся дочки, розчесала його до блиску, заплела в дві коси і поклала навколо голови, щоб не заважало подальшим приготуванням. 

Незважаючи її на власні переконання, ритуал має бути виконаний, як належить.

Потім настав час ароматних ванн та масажу з олією. 

У Гайї розігрався мігрень від усіх цих запахів, і від збудження, яке вона ще з вчорашнього вечора  не могла вгамувати ніякими зіллями.

Дівчину  нарядили в сріблясте  шовкове плаття   без рукавів, з перловою вишивкою на відкритих грудях.

Хоч традиція і наказувала молодій відьмі шити сукню для свята самостійно, її вже давно ніхто не виконував: вбрання та прикраси виготовлялися на замовлення і завжди  коштували дуже дорого.

Сережки та кольє на шию – з аметистів і місячного каменю, браслет на ногу – з оніксу. 

Короткі чобітки на каблуці також були розшиті перлами.

Дивлячись у дзеркало, Гайя розплела коси і перехопила волосся у верхівки сріблястою стрічкою.

– То час, люба! – сказав Дейн.

Ніка поцілувала Гайю   у чоло.

– Нехай Невідворотна  допоможе тобі, моя люба дівчинка!

– Нічого, мам! Я готова до всього.

Травневі сутінки запізнювалися.  З ранку йшов невеликий дощ, а  після полудня вітер змінився, і в повітрі трохи похолоднішало. 

Але це нічого, жаркі вогнища повного місяця проженуть вогкість весняної ночі!

Гайя сіла на переднє сидіння поруч із батьком. У неї німіли пальці, а по тілу пробігло гостре тремтіння.

– Хвилюєшся? – запитав Дейн, заводячи машину.

Гайя змогла лише кивнути. 

Машина виїхала за ворота.

Ніка, стоячи на ганку, тихенько помахала їм услід.

Дейн зрідка поглядав на Гайю, що зжалася на сидінні. 

Він розумів усі сумніви, усі   страхи, що  долали  його дочку, але  уяви на мав, як її втішити.

Дорога від маєтку до місця зборів зайняла не більше п’яти хвилин.

– Приїду за тобою після опівночі, – сказав Дейн.

– А якщо мене оберуть? – переривчасто спитала Гайя.

– Так чи інакше, ти спершу повернешся додому. Ну іди, доню… будь розумницею!

Майже всі молоді відьми вже прибули. Чекали ще на трьох. До вильоту залишалося недовго.

–  Я вся замерзла, чуєш? –  промовила  Карина, засовуючи Гайї  в долоню свої пальці. 

На Карині  була синя сукня і сапфіри, що незрівнянно поєднувалися з її чорним гладким волоссям.

Гайя обвела інших дівчат безнадійними очима. 

Навіть ті, хто не вважався красунями раніше, сьогодні виглядали наче з картинки якогось  супер модного журналу.

– Кажуть, – зашепотіла Карина їй на вухо, – Боги  Повного Місяця шукають собі обраницю не за зовнішністю, а за запахом.

– За запахом? Не вигадуй! Я про таке не чула.

Серце  то завмирало, то починало битися гучно  і квапливо.

–  Але ж про це говорять! І по аурі… щоб аури збігалися…– роблячи страшні очі, сказала Карина.

– Аура? Тобто сила відьми?

– Не зовсім. Там щось із феромонами пов'язане. Але, може, це й неправда… Сьогодні більше дівчат, ніж минулого року, тоді було лише десять.

– Звідки знаєш?

– Розпорядниця скаржилася наставниці, а я підслухала. Мовляв, цього року більше роботи, ніж зазвичай… Ніби вісімнадцять усім раптово виповнилося! – хихикнула Карина.