Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

Однак результати поєдинку були цікаві не всім. До таких винятків належав Данило. Закинувши ноги на журнальний столик, він сидів у кріслі зі склянкою коньяку і спостерігав за юрбою. Іноді зиркав на Віку, що, сидячи поруч із Женею, ні на мить не переставала посміхатися.

Женя з вдаваним розумінням кивав головою, але у якийсь момент відчув, що його спалюють поглядом, піднявся і зник у натовпі.

Віка потягнулася за пультом і зробила освітлення однотонним. Бо для будь-якої людини під градусом світломузика тиснула на мозок і засліплювала. Коли вона повернулася на місце, поруч сидів Данило. Зробив останній ковток, поставив склянку на столик і втупився на Віку.

– До чого весь цей цирк? – він закинув щиколотку на коліно і провів поглядом кімнату.

Віка все розуміла і без його пояснень.

– Як староста класу, я маю прослідкувати, щоб новеньким було добре в нас, – у кожному слові відчувалася відповідальність, але справжні мотиви приховати не вдалося.

– І ти вирішила їх усіх споїти?

– А що тобі не подобається? – Віка розвела руками. – Перший біжиш на такі вечірки! Сам же не в змозі влаштувати. Ні кошти, ні батьки не дозволяють!

Данило намагався не слухати базікання п'яної дівчини, але ці слова чіпляли. Він поклав руку їй на шию, стиснув і наблизився до її обличчя.

– Не згадуй моїх батьків, – прошепотів їй у губи. – І кошти мої тебе не хвилюють. Усе, що треба для твоїх вечірок, я приношу, – він машинально шмигнув і потер ніс вказівним пальцем.

– Наступного разу принесеш, – сказала вона, зачарована блиском у його очах.

Данило прибрав руку з її шиї та відсунувся.

– Добре.

Віка посміхнулася і доторкнулася до його губ. Данило неохоче відповів на поцілунок, одним оком спостерігаючи за тим, що відбувається в кімнаті.

– Піду ще випивки принесу, – Віка встала з дивана, поправляючи блискучу сукню.

По дорозі зіткнулася з Женею, який встиг занудьгувати в компанії тих алкашів. З проханням допомогти вона схопила його за руку і потягнула на кухню. Віддала тацю зі склянками, сама взяла тарілки зі шматочками ананаса й лимона та понесла їх у вітальню.

У погано освітленій кімнаті, заповненій п'яними підлітками, було складно подолати відстань у кілька метрів. Ті, хто там перебував, танцювали, бісилися, штовхалися і перекрикували пісні, не помічаючи нікого навколо. Коли Женя протискувався з тацею випивки через натовп, хтось раптово штовхнув його на Дашу, яка проходила повз. Вміст склянок опинився на її сукні, а самі склянки полетіли на підлогу. Кілька розбилося, зіткнувшись одна об одну.

Поки Даша обурювалася, ненавидячи цей світ за зіпсовану коньяком сукню, Женя думав, як приховати залишки посуду.

– Пом'янемо, – скривилася Даша.

– Ой, вибач, – видав Женя.

У його бік навіть не глянули, тому він поспішив на кухню, де можна знайти віник і прибрати залишки битого посуду.

Витираючи серветкою ледь помітну пляму на чорній сукні, Даша була впевнена, що для неї вечір закінчено, адже своїм запахом вона могла привернути увагу кожного алкаша в районі кілометра.

Щоб хоч трохи позбутися їдкого запаху, вона пішла до ванної, але досягти заповітних дверей не встигла. На неї налетіло двоє однокласників, які, ледве стоячи на ногах, чомусь вирішили, що на неї можна обпертися.

– Гей! – нервувала Даша. – Відпустіть!

Її спроби вирватися потішили їх. Нічого не розуміючи, вони вели її в напрямку ванної й, обіймаючи з двох сторін, не давали поворухнутися.

– Та відчепіться від мене! – кричала Даша, намагаючись прибрати руку Назара з плеча.

Людська мова йому була більше не відома, він бурмотів їй на вухо п'яну маячню, сподіваючись справити гарне враження. Навіть допомогти викликався. Взяв паперовий рушник і провів по її стегнах, але це не позбавить від плями. Невдовзі він це зрозумів і почав лапати її у відкриту.

Смикаючись і наступаючи їм на ноги, Даша намагалася вирватися, але своїм тендітним тілом ніяк не могла відштовхнути їх. Істерика наростала, усвідомивши, що нікому з тих, хто перебуває в кімнаті, немає до неї діла. Під градусом вони себе не помічали, не кажучи вже про ближнього.

– Відпустіть! – закричала вона і заїхала Назарові ліктем у груди.

– Ні, – відповів він. – Мені потрібна баба.

– Мені повторити ще раз? – поруч почувся голос Данила.

Стоячи позаду, він обійняв двох однокласників за плечі так само як вони обіймали Дашу, тільки його хватка була сильнішою. Передпліччями він одночасно притиснув їх за горло до себе.

– Ж-жарт, – проричав Назар, але дівчину не відпустив. – Перевірка.

– Що?

– Нік мене пере-пе-пи-пив.

– Я тебе вітаю, – Данило відпустив їх. – Валіть звідси.

– Не зрозумів, – видавив другий однокласник і випадково опустив руку з талії Даші трохи нижче.

– Зараз зрозумієш.