BooksUkraine.com » Детективи » Замок у хмарах, Керстін Гір 📚 - Українською

Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

6
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Замок у хмарах" автора Керстін Гір. Жанр книги: Детективи / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 82
Перейти на сторінку:
разу мені це не вдалося. 

Я глибоко вдихнула повітря. 

— Можливо, ти пригадуєш, як ви сьогодні вранці виштовхали мене з душової, бо хотіли всі четверо разом почистити зуби? Тому в мене не було можливості… 

— Бла-бла-бла! Я не хочу більше прибирати щось таке бридке за тобою, це зрозуміло, нечупаро? 

Гортензія струсила волосину геть і глянула на мене з огидою. 

— Боже, це що, ялинові голки у твоїх патлах? 

Я знову ковтнула. Це вперше мене хтось обізвав і справді вважав нечупарою. Тут я на мить розгубилася. На випадок виникнення ситуацій, коли не зрозуміло, як діяти далі, моя подруга Делія і я вигадали гру, яка називалася «Що зробив би Ісус?», у якій замість Ісуса — цю гру ми винайшли на дуже нудному уроці релігієзнавства — можна було б підставляти будь-кого. З практичної точки зору Ісус був не дуже вдалим прикладом, бо він міг ходити по воді й перетворювати воду на вино. На моєму місці він просто поклав би на Гортензію руку і звільнив би її від бісівської хамовитості. Я б могла це спробувати, але уявляю собі реакцію Гортензії, якби я поклала їй руку на чоло і пробурмотіла щось на кшталт: «Вийди з неї, демоне!» Та не виключено, що вона дала б мені гучного ляпаса. І я мусила б підставити їй ще й ліву щоку… 

— Що таке? Відняло мову, практичко? 

Я роздумувала далі. Що зробив би… ем-м… Махатма Ганді на моєму місці? От чорт. Я була сьогодні не в формі. З іншого боку — хіба Ганді не казав: «Не давайте собі вести перемовини зі страху, але й не давайте страху стати на заваді перемовинам»? 

Ну добре. Ледь усміхаючись, я поправила на носі уявні окуляри Ганді. 

— Ми можемо про все поговорити, дорога Гортензіє. Якщо ви хочете, щоб я за собою прибирала, то не дозволяйте собі мене отак виштовхувати, поки я ще не закінчила. Давайте спробуємо таке завтра. 

Але я відразу помітила, що Гортензію це не вразило, навпаки, виглядало на те, що Ганді налаштував її дуже агресивно. 

Можливо, мені потрібно було зробити просто те, що зробила б вона, подумала собі я, тоді як вона повторювала своє «бла-бла-бла». Тому що зазвичай напруження знімається, коли починаєш розмовляти з людьми їхньою мовою. Я притиснула руки до стегон, зіщулила загрозливо очі й випалила неприємним гугнявим голосом: 

— Сама бла-бла-бла. І не смій мене більше називати нечупарою. Чи практичкою. Зрозуміло? 

— А то що? — Гортензія виставила своє підборіддя ще далі вперед, ніж я своє. — Видаси нас Мюллер? Можеш, звісно, спробувати, та, боюся, до нас вона буде прихильніша більше, ніж до тебе, практичко. — І з переможною посмішкою додала: — До твого відома: так сталося, що Камілла — племінниця Мюллер. Її улюблена племінниця! 

Ага. Ну це, звичайно, дещо прояснювало. 

Це був виразний знак уже завершувати з цією мерзенною людинкою. І цієї миті я запитала себе, а що б зробив Дон Буркгарт-молодший на моєму місці. І вже чула, як промовляла: 

— До твого відома, Гортензіє Гохнесіх, помічнице прибиральниць із Лозанни, я тут значно довше, ніж ти, й уже маю деяких друзів у готелі. — О, це було те, що треба! Я справляла враження такої ж загрозливо привітної, як Дон, коли заводив мову про зв’язки свого тата. Тільки, звісно, без швейцарського акценту й милого шепелявлення. — Друзів, яким дуже не подобається, коли зі мною погано обходяться, — продовжила я. — Або коли цей шанований дім називають старим сараєм. 

Гортензія відкрила було рот, аби щось відповісти, але в цей момент порив вітру пронісся коридором і двері до душової гучно захряснулися. 

Ми одночасно злякано здригнулися, та, поки Гортензія здивовано озиралась, я дивним чином відчула підтвердження своїх слів. 

— То ми порозумілися, — сказала я і гордо попрямувала повз Гортензію до своєї кімнати в кінці коридору. Правда, це викликало певне занепокоєння (і мені було прикро за Ісуса і Ганді) — переймати мерзенні методи дев’ятирічного психопата. Та, мушу сказати, вони подіяли безвідмовно. 

Я енергійно зачинила за собою двері, скинула своє пальто і почала витрясати з волосся ялинкові голки. 

Коли я прибула у вересні до «Замку у хмарах», я могла вибрати собі будь-яке ліжко — посеред року, як правило, кімнати персоналу були ледь чи не наполовину заповненими. Щоправда, одномісних номерів уже не було, тим більше з власним туалетом. А от кімнатка, яку я собі обрала, могла цілком зійти за одномісну, такою маленькою вона була. Там ніхто не хотів спати, бо опалення було зламане і в стіні, ймовірно, був забитий трубопровід, із якого, так само ймовірно, і доносилося моторошне завивання. (А може, казала Деніс із рецепції, це був зовсім не трубопровід, а Біла Пані, яка хоче затягнути душі вгору на вежу.) 

Мені було байдуже. Головне — ця кімната належала лише мені. І я завжди була переконана, що зробила правильний вибір. Я любила вицвілі бузкові смугасті шпалери і мансардне віконце в даху, з якого відкривався вид на Обергабельгорн, Дан-Бланш і Цінальротгорн — чотиритисячники навпроти[4]. Це був той самий краєвид, за який гості в панорама-люксі поверхом нижче віддавали цілий статок. (Там, правда, за ці гроші вони отримували ще десять метрів панорамного вікна ну і терасу до того.) 

Добре, опалення справді не працювало, але я і без того залюбки спала з відчиненим вікном. Скрутившись калачиком, під грубою периною і двома вовняними покривалами я не замерзала навіть у найхолодніші ночі, а щодо моторошного завивання — до цього мене двічі будило раннього ранку щось схоже на якісь тихі зітхання, але мені саме наснилися жахи, тому я була тільки вдячна за те, що мусила прокинутись. 

Друге ліжко під дахом слугувало мені складом для речей, і я дуже неохоче думала про те, що прийдеться його звільняти під час Різдвяних свят для когось із допоміжного персоналу. Тоді було б справді тіснувато, бо, окрім ліжок, сюди більше не влазили ніякі меблі. Тут були тільки дві полиці на стінах, на яких я розмістила деякі свої речі й одяг. Решта лежала у валізі під ліжком. Був там і купальник, який я взяла з помилкових (і дуже наївних) міркувань, що персоналу буде дозволено у вільний час користуватися басейном. 

Дотепер усе виглядало так, що кімнатка буде тільки моєю. У готель прибуло явно більше чоловіків, ніж жінок із допоміжного персоналу, тому чоловіки мусили дужче тіснитися у своїх помешканнях, ніж ми тут. 

Поки я роздягалася аж до білизни, щоб звільнитися від усіх ялинових голок,

1 ... 7 8 9 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замок у хмарах, Керстін Гір», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замок у хмарах, Керстін Гір"