Читати книгу - "Потяг у часі, Настя Біла"

Бабуся Галя:

— Де вони?

Селянин №1:

— Та малі ваші на ґанку сиділи... Десь тут.

До ніг бабусі підходить велика вівчарка, з відданістю дивлячись на неї, мов хроніст усіх пригод і таємниць.

Бабуся Галя:

— І ця ще... на сторожі, ага!

Дід Вова та селянин виходять із двору, шукаючи сліди.

Дід Вова:

— Люди! Дітей немає! Зникли!

Селяни докурюють свої цигарки, кивають головами, підбадьорюючи один одного: мовляв, зараз розберемося.

Немов селянська армія, натовп рухається по дорозі — чоловіки, жінки, старі, в усіх руках є інструменти, хтось тримає граблі, хтось старий транспарант, інші просто цікавляться.

На лавці сидить прабабця, з виду років дев’яносто, сліпа і глуха, але з яскраво вираженою думкою про життя.

Селянин №1:

— Мати, не бачила діточок?

Прабабця:

— Чого?

Селянин №2:

— Дітей не бачила!?

Прабабця:

— Білих не здам!

Селянин №2:

— Дітей не ба-чи-ла!?

Прабабця:

— Який зараз рік?

У дворі, безтурботно валяється місцевий волоцюга. Один із селян струшує його, намагаючись розбудити.

Селянин №3:

— Николаю! Прокинься, біда — дітей поцупили!

Але волоцюга не рухається.

Вся процесія рушає далі, в напрямку ставу. Дорога перед ними відкривається як справжня пригодницька стежка.

Бабуся Галя:

— Як гадаєш, де вони поділись?

Дід Вова:

— Якщо це вперше в наших краях...

Бабуся Галя:

— Ага?

Дід Вова:

— Без поняття!

Бабуся Галя кидає на нього скептичний погляд, не вірячи, що він сам нічого не знає.

Бабуся Галя:

— Магедовці! Тут — порожньо. Йдемо до ставу!

Вся процесія рухається вниз дорогою, минаючи ковилу зліва, поле справа і наближаючись до невідомості.

Селянин №2:

— Дасть Бог, знайдемо живими.

Жінка №1:

— А язиком лише чеше...

Селянин №3:

— Кажуть, у село вовк повернувся.

Жінка №1:

— Та ну?

Всі йдуть по дорозі, вгору до ставу, а попереду всіх — бабуся Галя, мов воєвода, веде вівчарку за залізним ланцюгом.

Бабуся Галя:

— Діти! Марко! Петро!

Селянин №2 (бурчить):

— Імена якісь панські… Марко…

Раптом — рик двигуна. Між натовпом з'являється Юпітер-5, за кермом — дід Вова в шоломі й окулярах, мов справжній командир.

Дід Вова:

— Я поведу загін!

Бабуся Галя:

— Що?

Дід Вова:

— Вперед стану!

Бабуся Галя:

— Що кажеш?

Дід Вова махає рукою і зникає в хмарі пилу, мчачи на своєму мотоциклі.

Брати стоять на пагорбі, Марко тягне руки до сонця, наче намагаючись захопити все тепло світу. Телефон в його руках показує лише нульовий сигнал.

— Зв'язку нема! — промовив Марко, дивлячись на екран. — Печерні люди — як вони жили без цього?

— То що, нас ніхто не знайде? — запитав Петро, схвильовано поглядаючи на брата.

Марк злегка замахується, наче збирається метнути телефон у прірву часу.

— Залиш, зарядка ж із собою? — нагадав Петро.

— У рюкзаку, а він у хаті, — відповів Марк, знизавши плечима. — І взагалі, у них, мабуть, і розеток нема!

Петро замислився на мить.

— Будемо шукати зв'язок. А якщо не знайдемо, обміняємо телефон на щось, — сказав він, як завжди, знаходячи позитивний вихід із ситуації.

Раптом на екрані з'явився Коловік. Його вигляд був досить незвичним, але слова, які він сказав, ще більше здивували.

— Зв'язку і справді нема, — промовив він з іронічною посмішкою. — Та й кому ви збираєтесь дзвонити з минулого? Але я вам потрібен для зв'язку, і якщо захочете, я зможу підзарядити телефон у вагоні.

Телефон гасне. В екрані — ставок.

Раптом пес рвонувся з усіх сил, майже вириваючи руку бабусі з її місця.

— Здурів? Стримайся! — викрикнула бабуся Галя, суворо зупиняючи його.

Селянин, який спостерігав за ситуацією, підійшов і, трохи нервуючи, сказав:

— Може, слід відпустити його? Баб Галь, відпусти!

Загальний шум серед натовпу підказав бабусі, що їй доведеться поступитись. Вона зняла повідок з собаки, і той, наче стріла, зірвався з місця, мчучи в степ.

— Ну давай, Бобик, на тебе вся надія! — урочисто сказала Бабуся Галя, дивлячись йому вслід.

Натовп вибухнув сміхом.

— Сищик від Бога! — хтось голосно прокоментував.

— Краще б щось розумне сказали... — відповіла Бабуся Галя, насупивши брови.

Серед натовпу хтось сморкається, хтось хрипить від сміху, але раптом з далини долинув вигук діда Вови, який підняв руки вгору, ніби щось знайшов.

— Тихо всім! — крикнула бабуся Галя.

Натовп миттєво замовк. Але навіть у тиші не було чутно слів діда. Усі, не кажучи ні слова, рушили до нього. Мотоцикл поволі дерся на пагорб, залишаючи за собою хмару пилу.

Одяг братів був недбало розкиданий на березі, а самі вони безтурботно плюскались у воді. Марко, радіючи, розсік хвилі руками й вигукнув:

— Вода — супер! Чим тобі не морячко?

— Тепла... — згодився Петро, озираючись навколо. Та погляд його зупинився на корові, що саме справляла нужду на протилежному березі, просто в ставок.