Читати книгу - "Книга про причини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Піренейський півострів у XII ст. став одним із ключових культурних топосів «передачі знань» (translatio studiorum) від арабського культурного світу до латинського. Трактат Liber de causis перекладено в Толедо, на той час головному перекладацькому центрі латинського Заходу. Це місто відвоював у маврів король Альфонс VI Кастильський 25 травня 1085 р. У бібліотеках міста християни знайшли потужну колекцію творів античних авторів арабською мовою[50]. Раймунд І (бл. 1126—1151 рр.), ставши архиєпископом Толедо, ініціював створення групи перекладачів з арабської на латину.
У літературі часто можна зустріти зворот «толедська перекладацька школа», але сьогодні до поняття «школа» дослідники ставляться з певним скепсисом. Ідеться радше про спільноту перекладачів, з-поміж яких передусім варто відзначити Йоана Іспанського, або Севільського (†1180), уже згадуваного Абрагама Ібн Дауда (1110—1180) і Ґерарда Кремонського (1114—1187), а також Домініка Ґундісалівуса, або Ґундісаліна (1110—1190) і Михаїла Скота (1175/80—1234/36).
Можна говорити про дві паралельні перекладацькі програми, що існували на той час у Толедо. Перша програма — це переклад трактатів Арістотеля разом із арабськими коментарями до його творів. Її очолював Ґерард Кремонський. Друга програма, очолювана Домініком Ґундісалівусом, — це переклад трактатів «Авіценнової традиції» (корпус творів, що відображав інтерес переважно юдейських учених). Факт існування двох різних версій перекладів деяких текстів свідчить про те, що ці дві перекладацькі програми спочатку функціонували окремо[51].
Кількість перекладів (зважаючи на складність і обсяг перекладених текстів) вражає. Наприклад, Домінік Ґундісалівус переклав трактати Ібн Сіни «Метафізика», «Про небо», «Логіка», «Про душу», трактати аль-Газалі «Фізика», «Наміри філософів», «Логіка», трактат Ібн Ґебіроля «Джерело Життя», трактат аль-Фарабі «Про науки». Ґерард Кремонський переклав значну частину творів Арістотеля («Друга аналітика», «Фізика», «Про небо» «Про народження і загибель», «Метеорологія»), «Альмаґест» Птолемея, «Елементи» Евкліда, «Медичний канон» Ібн Сіни, трактати Галена і Гіппократа та інших[52]. Михаїл Скот переклав «Історію тварин», «Про частини тварин» і «Про народження тварин» Арістотеля, «Про тварин» Ібн Сіни, «Про сферу, або про циклічні рухи небес» аль-Бітруджі (Альпетраґія) та інші.
Звичайно, це не вичерпний перелік перекладених трактатів[53]. Насправді йдеться про сотні найменувань, значна частин яких — математичні і натурфілософські твори античних і арабських авторів. Зауважу, що навіть перераховані твори Арістотеля досі не перекладені українською мовою. Про арабських і єврейських авторів годі й казати.
Часто у прологах до своїх перекладів латинські інтелектуали висловлювали власні думки стосовно теорії перекладу, погляди на науку і культуру. Іноді це були вигадані сюжети про дивовижні віднайдення прихованих трактатів (одну з таких казкових вигадок описує Йоан Севільський у пролозі до перекладу «Таємниці таємниць», адресованому іспанській принцесі); а іноді це сповнені пафосу слова про відкриття нових, ще невідомих латинянам наукових знань (як це робить Петро Альфонсі, іспанський юдей, що навернувся в християнство, у своєму «Листі до мандрівників Франції»). Іноді це можуть бути і зітхання з приводу інтелектуальної бідності латинян. Наприклад, один із толедських перекладачів, Платон із Тіволі, у передмові до виконаного ним перекладу зазначає: «Серед латинян немає жодного автора у царині астрономії. Їхні книжки наповнені нісенітницями, фантазіями і бабськими історіями»[54]. Цікаво, що Ґерард Кремонський прибув до Толедо у пошуку «Альмаґеста» Птолемея, бо не знайшов цього трактату «серед латинських книжок».
Яким же способом перекладали тексти представники «толедського кола»? Домінік Ґундісалівус й Абрагам Ібн Дауд перекладали тексти слово за словом спочатку з арабської на каталонську, а вже потім — на латину. Натомість Ґерард Кремонський перекладав одразу з арабської на латинську мову[55]. Однак він у своїх латинських перекладах залишав окремі слова і цілі фрази арабською (що помітно і в «Книзі про причини»). Такий підхід викликав багато критичних зауважень.
4. «Книга про причини» в коментарях середньовічних християнських мислителів4.1. «Книга про причини»: латинська рецепція
Трактат «Книга про причини» став у XIII ст. одним із важливих джерел університетського навчання. У 1255 р. цей твір входив до списку обов'язкової лектури для студентів факультету мистецтв Паризького університету. Він там значився як твір Арістотеля. Цю книгу належало тлумачити протягом семи тижнів[56]. Найбільш інформативною є програма Compendium examinatorium parisiense циркулярних творів (щось на кшталт наших університетських методичних програм) невідомого паризького магістра 40-х років XIII ст. Цей Compendium приписує вивчати метафізику у трьох книгах: Metaphysica vetus, Metaphysica nova i Liber de causis
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга про причини», після закриття браузера.