Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

тамтешні ваші прихильники віри – просто нікчеми з інтелектуального, морального, релігійного та й з усіх інших поглядів. Краще не тратьте сили, однаково з вашого задуму не буде пуття. Адже така корпорація не може випускати акцій, а якби й могла, то ви б тоді не мали спокійної хвилини. Інші церкви й секти почали б паплюжити вас, били б на зниження, спекулювали б акціями і геть зруйнували б вас. Одне слово, зробили б так, як у ваших краях мають звичай робити зі срібляними копальнями: роздзвонили б на цілий світ, що ваша корпорація липова. Отож не виставляйте святу церкву на таку ганьбу! Майте сором – ось яка моя думка. Ваше прохання кінчається словами: «І ми будемо вічно молитися». Оце якраз те, що треба, молитися вам справді не завадить.

 

Відданий вам і т. д. Марк Твен

За дорученням Джеймса В. Н., сенатора США».

 

Це блискуче послання назавжди зганьбило мене в очах тих моїх виборців, істинних віруючих. Та щоб остаточно згубити мою політичну кар’єру, лихий напоумив мене передати у ваші руки петицію старійшин муніципального управління міста Сан-Франціско. Ці поважні добродії також звернулися до мене з проханням провести через конгрес закон про надання їхньому місту права на якісь прибережні ділянки. Я сказав вам, що в цю справу втручатися небезпечно, і велів відповісти старим добродіям ухильно, нічого певного не кажучи, уникати якихось конкретних міркувань і якомога обминаючи питання про ті ділянки. Я вам зараз прочитаю, що ви написали на мій наказ, і якщо у вас лишилася хоч крихта сумління, якщо ви не втратили здатності червоніти, то ви згорите з сорому!

 

«Вашингтон, 27 листопада

Вельмишановним старійшинам муніципального управління і т. д.

 

Джентльмени!

Джордж Вашінгтон, улюблений батько нашої країни, лежить у могилі. Його довга, блискуча кар’єра скінчилася! І, на жаль, назавжди. Він здобув собі серед нас велику пошану, і його дочасний скін засмутив увесь народ. Він помер 14 грудня 1799 р., тихо зійшовши з почесної сцени, де так багато досяг, найоплакуваніший і найулюбленіший з героїв, яких наша земля віддала смерті. І в такий скорботний час вам на думці якісь там прибережні ділянки! А доля Вашінгтона вас не хвилює?

Що таке слава? Проста випадковість. Сер Ісаак Ньютон відкрив, що яблуко падає на землю. Нікчемне відкриття, що й казати! Мільйони людей до нього помічали те саме. Проте Ньютон мав впливових батьків, і вони роздмухали цей дрібний випадок до незвичайної події, і що ж вийшло? Простаки підхопили їхній галас, і Ньютон в один мент став славетний. Ніколи цього не забувайте!

Поезіє, солодка музо, хто оцінить, скільки завдячує тобі світ!

 

У дівчинки Мері був гарний баранчик,

пухнастий і білий, неначе сніг.

І тільки-но Мері ступала за двері,

баранчик той завжди за нею біг.

 

Джек і Джіл пішли на діл

Шляхом до кринички,

Джек упав, хребет зламав,

Джіл приніс водички.

 

За простоту, за вишуканість стилю, а також за те, що в них немає навіть знаку якихось аморальних тенденцій, я вважаю ці два вірші шедеврами. Вони приступні людям різного інтелектуального рівня. Їх можна читати скрізь: у полі, в дитячій кімнаті, в ремісничій майстерні. А вже годі й казати, що жодне муніципальне управління нізащо не повинне їх знехтувати.

Шановні старожитності! Пишіть. Ніщо так не вдосконалює людину, як дружнє листування. Пишіть іще, і коли у вашій петиції є якийсь прихований глузд, не соромтеся, поясніть його. Ми будемо раді знову почути ваше щебетання.

 

Відданий вам і т. д. Марк Твен

За дорученням Джеймса В. Н., сенатора США».

 

Жахливий, убивчий лист! Я пропав!

– Дуже шкода, сер, що я не догодив вам, але ж... мені здається, що питання про прибережні ділянки в ньому я обминув.

– Обминув! А хай вам чорт! Але вже нічого не вдієш. Як біда, то з усіх боків біда. Зараз я прочитаю ваш останній витвір – він мене добив до кінця. Мені вже нема рятунку. Чуло моє серце, що не треба було давати вам листа з Гумбольдта, де мене просили перенести частину поштової дороги Індіанське провалля – Шекспірова ущелина на давню Мормонську стежку. Хіба я ще тоді не казав вам, що це дуже делікатне питання, хіба не попереджав, що треба діяти хитро, відповідати на листа дещо туманно й нічого до кінця не договорювати? А ваш фатальний ідіотизм спромігся ось на яку катастрофічну відповідь! Гадаю, ви затулите собі вуха або й взагалі оглухнете з сорому!

 

“Вашінгтон, 30 листопада

Добродіям Паркінсові, Вагнерові та іншим.

 

Джентльмени!

Питання про ту Індіанську дорогу дуже делікатне, та якщо взятися до нього хитро і обережно, то я не сумніваюся, що ми зуміємо чогось домогтися. Адже те місце, де дорога звертає з Лассенових Лук, те саме, де минулої зими оскальповано двох вождів племені шоуні: Ветхого Месника й Хмарожера,– улюблений шлях декотрих людей, а тим часом інші з цієї ж самої причини воліють інакший напрямок: вирушити Мормонською стежкою о третій годині ранку з Мосбі, добратися Рівниною Щелепи до Блюхера, а тоді спуститися вниз Глековим Вушком; дорога йде праворуч від нього, і, звісно, він залишає її праворуч, а від Доусона вона буде ліворуч і пролягає з лівого боку згаданого Доусона ген аж до Томагавка; тією дорогою подорожувати дешевше й легше тим, кому пощастить до неї добутися, отож, маючи на оці переваги, бажані тим іншим, себто порівняно найбільшому числу людей, і їхню найбільшу користь, я маю всі підстави сподіватися, що нам це пощастить. А все ж я залюбки час від часу інформуватиму вас щодо цього питання, коли ви побажаєте і коли поштове управління зможе забезпечити мене потрібними відомостями.

 

Відданий вам і т. д. Марк Твен

За дорученням Джеймса В. Н., сенатора США».

 

Ну, що ви на це скажете?

– Та не знаю, сер, що й сказати. Мені, гм... мені воно видається досить туманним.

– Тума... Геть з мого