Читати книгу - "Останній аргумент королів, Джо Аберкромбі"

Лоґен бачив, як карли квапливо ставлять щити, стають стіною, готують списи і зброю, та після проходження в ті вузькі ворота вони були в кепському стані: захвилювалися, коли на них кинулося з криками юрмище бійців. Бойові кличі позастрягали їм у горлянках, а радість на обличчях змінилася шоком. Кілька карлів по краях засумнівалися, завагалися й поволі посунули назад, а тоді на них накинулися Лоґен і всі інші.

Він спромігся ухилитися від невпевненого удару списом й добряче, вклавши в удар усю силу атаки, рубонути по чиємусь щиту. Чоловік за ним розтягнувся в багнюці. Коли спробував підвестися, Лоґен ударив його по нозі; клинок перетяв кольчугу й залишив видовжений поріз у плоті, тож боєць із криком повалився назад. Лоґен замахнувся на іншого карла й відчув, як меч Творця брязнув об металевий край щита і плавно ввійшов у плоть. Боєць забулькав і обблював кров’ю власну кольчугу.

Лоґен побачив, як у шолом одного бійця з глухим ударом увійшла сокира й залишила в ньому вм’ятину завбільшки з кулак. Ухилився від удару списом, і зброя застрягла між ребрами чолов’яги, який стояв поряд. Чийсь меч врізався в чийсь щит, і Лоґенові в очі полетіли тріски. Він кліпнув і сахнувся, гепнувся в багно, рубонув по руці, яка шарпнула його за плащ, і відчув, як та ламається й бовтається в кольчужному рукаві. На закривавленому обличчі закотились очі. Щось штовхнуло Лоґена у спину, і він мало не нахромився на меч.

Спершу там було майже ніде замахнутись, а відтак — узагалі ніде. Бійці напирали ззаду, вламувалися крізь ворота й завзято, бездумно долучалися до тисняви посередині. Лоґен був міцно затиснутий, плечем до плеча з іншими. Люди охали й гарчали, штрикали та штурхали один одного, кололися ножами й дряпали іншим обличчя пальцями. Лоґенові здалося, що в цій тисняві він побачив Дрібнокоста. У того шкірилися зуби, довге сиве волосся вибивалося з-під шолома, прикрашеного золотими завитками й забризканого червоними патьоками, а кричав він до хрипоти. Лоґен спробував прорватися до нього, та його підхопили сліпі течії бою, і вони добряче розійшлися.

Він штрикнув когось під краєм щита і скривився: відчув, як щось уп’ялося йому у стегно. Це було довго, повільно й пекло, і з часом ставало тільки гірше. Лоґен загарчав: клинок почав різати. Ним не махали й не штрикали — його просто тримали на місці, поки його притискало до цього клинка. Він забив ліктями, головою й зумів відірватися від цього болю, а тоді відчув на нозі вологий потік крові. Зрозумів, що довкола є простір, звільнив руку, якою тримав меч, рубонув по чийомусь щиту й, замахнувшись назад, розрубав комусь голову, а тоді збагнув, що його штовхнули до неї і його лице втискається в теплі мізки.

Краєчком ока помітив, як смикнувся вгору якийсь щит. Його край влучив Лоґенові в шию під підборіддям так, що його голова смикнулася назад і в ній спалахнуло сліпуче світло. Він незчувся, як покотився, закашлявся й поповз у багнюці серед чужих чобіт.

Попер не знати куди, хапаючись за землю та плюючись кров’ю, тимчасом як довкола чвакали й ледве рухалися в багнюці чоботи. Поповз крізь темний, жаский, мінливий ліс ніг; разом із миготливим світлом до нього згори пробивалися крики болю й люті. Ноги копали Лоґена, тупали по ньому, били його по всіх частинах тіла. Він спробував сяк-так підвестись, але знов обм’як, діставши чоботом по зубах. Перекотився, важко дихаючи, побачив бородатого карла в такому ж стані — хто його зна, на чийому боці той був, — який намагався встати, відштовхнувшись від землі. Їхні погляди на мить зустрілись, а тоді згори прилетів блискучий наконечник списа і штрикнув карла у спину — раз, другий, третій. Карл обм’як, а з його бороди потекла, булькаючи, кров. Довкола повсюди були тіла, що лежали горілиць і долілиць серед покинутого і зламаного спорядження; їх копали і штовхали, наче дитячі ляльки, та деякі з них іще сіпалися, за щось хапалися, бурчали.

Лоґен вереснув: чийсь чобіт сильно чвакнув йому по руці, втиснувши пальці у багнюку. Незграбно дістав ніж із-за пояса й почав кволо різати ногу над чоботом, стиснувши закривавлені зуби. Щось ударило його по маківці, і він знову гепнувся долілиць.

Світ обернувся на галасливе місиво, болючу пляму, масу ніг і гніву. Лоґен не знав, куди дивиться, де верх, а де низ. У роті відчувався смак металу, хотілося пити. В очі потрапила кров, потрапило багно, голова пульсувала болем, хотілося виблювати.

Повернутися на Північ і добитися помсти. І що він собі, нахуй, думав?!

Хтось закричав, зловивши стрілу з арбалета, однак Шукачеві ніколи було перейматися потерпілим.

Трели Білобока вибралися на стіну під вежею, і кілька вже обігнуло її й вийшло на сходи. Тепер вони мчали по них — наскільки можна було розігнатися на цих вузьких сходинках. Шукач опустив лук і незграбно витягнув із піхов меч, а другою рукою приготував ніж. Іще кілька бійців узяли списи й зібралися на вершині сходів, поки трели підіймалися. Шукач ковтнув. Він завжди недолюблював такі бої — лицем до лиця, коли від ворогів відділяє щонайбільше довжина однієї сокири. Він волів би битися на поважній відстані, та ці зарази, вочевидь, такого не планували.

Нагорі сходів почався незграбний бій: оборонці кололи списами, намагаючись поспихати трелів, а ті кололи у відповідь, штовхались щитами, намагалися закріпитись на майданчику вгорі, і всі стереглися, щоб не возз’єднатися з землею, гепнувшись із висоти.

Один прорвався зі списом, заволавши на все горло, і Мовчун спокійнісінько вистрілив йому в обличчя щонайбільше за крок чи два від нього. Трел заточився, ступив один-два кроки й зігнувся. З рота в нього стирчало оперення стріли, а з карку — наконечник. Тоді Шукач відтяв йому мечем маківку, і його труп розтягнувся на землі.

Великий трел із буйним рудим волоссям скакав сходами вгору, розмахуючи великою сокирою й ревучи, мов дурний. Ухилився від списа і здолав одним ударом лучника, розбризкавши кров по скелі, а тоді помчав далі. Люди кидалися від нього врозтіч.

Шукач здригнувся, спробував прикинутися недоумком, а тоді, коли на нього зверху полетіла сокира, чкурнув уліво, і лезо пролетіло зовсім поряд із ним. Рудий трел зашпортався — найпевніше, стомився після підйому по стіні й довгих сходах. Лізти йому довелося високо, тим паче зважаючи на те, що наприкінці його чекала лише смерть. Шукач добряче копнув рудого збоку по коліну, і в нього підігнулася нога; він хитнувся до краю сходів і заволав. Шукач рубонув його мечем і розітнув йому спину так, що трел упав за край. Він випустив сокиру й закричав, полетівши в повітрі.

Шукач відчув, як щось ворухнулося, і повернувся саме вчасно, щоб побачити, як на нього збоку наступає ще один трел. Крутнувся й відбив перший удар меча, а тоді охнув, відчувши, як другий удар влучив йому в передпліччя, і почув, як забряжчав його меч, випавши з обм’яклої руки. Шукач стрімко ухилився від чергового замаху, спіткнувся й упав на спину. Трел кинувся на нього, здійнявши меч, щоб доробити своє діло, та варто йому було ступити один крок, як ізбоку швидко показався Мовчун, схопив його за руку з мечем і притиснув її. Шукач незграбно підвівся,