Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Корній (слабо). Що там, Рито?
Рита. Нічого, милий, нічого... Спи спокійно... Спи тепер.
Вертається, пригортає до себе Корнія, цілує Лесика, потім мужа, кладе голову йому на плече і з щасливою, стомленою посмішкою заплющує очі.
Скрипка грає серед мертвої тиші.
МІЖ двох сил
Драма на чотири дії
ДІЄВІ ОСОБИ:
Микита Іванович Сліпченко Гликерія Хведоровна, його жінка Софія Христя
Марко їхні діти Тихон Арсен
Панас Антонович, чоловік Христини Сємянніков)
Грінберг / лідеРи большевиків Микола Петрович Білянкевич Сініцин
Подкопаєв > большевики Сорокін ;
Красногвардейці, селяне, робітники.
Діється в одному з великих провінціяльних міст на Україні в початку 1918 року.
ДІЯ ПЕРША
Велика кімната. Вона одночасно служить і за їдальню, і за робітню, кабінет і вітальню. Ліворуч від глядача ближче до рампи теслярський варстат. Тут же дошки, струменти теслярські; над варстатом до стіни поприбивані полиці з пофарбованого дерева. Біля варстату стоїть невеличка шафа для книжок, яку допіру роблять.
Далі по лівій стіні полиці з книжками. Між варстатом і полицями з книжками двері в другі кімнати. В задній стіні велике італійське вікно. Крізь його видно будинки міста. Біля вікна зліва стоїть стіл до писання, фотель. Справа буфет. В стіні, що праворуч, другі двері до сіней. Попід сею стіною стоїть широка турецька канапа. Над нею старовинний український килим і портрет Шевченка у великому рушнику. Посеред кімнати стіл, покритий білою вишиваною скатіркою. Скрізь на стінах портрети українських письменників, так само прибраних рушниками.
Панас. (Років ЗО, з голеною бородою, білявий, в очах переважно юмористичний вираз. На йому сорочка з сірого товстого полотна, на шиї зав'язана червоною вузенькою стьожкою; рукава закачані. Підперезаний темно-синім поясом. Чорні неширокі штани в чоботи. Він дивиться у дзеркало, розглядаючи себе зо всіх боків. Коли в сусідній хаті чується голос, він хутко одходить од дзеркала, бере рубанок і стругає.)
X р и с т я. (Років 24-х, білява, з м'якими рисами лиця, одягнена в білу блюзку й синю модну спідницю, на спині дві коси. Хутко входить і шукає по хаті, поглядаючи скоса на Панаса.) Та де ж вона? Оце, їй-богу! Ну, нема ж, та й годі! Паню, ти не бачив татової шапки?
Панас. Бачив. На трапку лежить. (Не перестає стругати.)
У п’єсі в основному зберігається авторська орфографія.
Христя. Ай, Паню! (Шукаючи, підходить до Панаса, м'яко, занадто щиро.) А знаєш, Паню, тобі таки без бороди далеко краще! Тепер у тебе зовсім український тип. А тоді трошки скидався на кацапчука, це через те, що борідка була білява і трошки цапина. А тепер же зовсім такий, як чотирі роки назад.
Панас. (Ніби шукає щось круг себе й заглядаючи за Христю.)
Христя. Що ти шукаєш?
П а н а с. Та щось тут допіру говорено про мою борідку. Хто то, Христю?
Христя. Авжеж, краще. А що я вчора казала, що гірш, так то я так... з поганого настрою. Мені здавалось, що ти поголився ради приїзду Софії, щоб бути таким, яким вона тебе знала.
Панас. Ага, а тепер уже не здається?
Христя. Ну, Господи! Ну, розуміється, ти можеш хотіть подобатись Софії. Що ж тут такого? Хіба це зараз же повинно значити, що ти в неї закоханий? Господи Боже! Невже ти думав учора, що я іменно це думала? Паню!.. Але даю тобі слово, я зовсім так не думаю. Ти віриш мені? Віриш? (Зазирає йому в лице, ловить руку з струганком.)
Панас. (Сміється.) Ах, ти хитрюга!
Христя. Чим? Чим? Чим же я хитрюга?
Панас. Ну, дитинча, іди шукай шапку, мені треба докінчить оцю поличку. А то як прийде Софія, як закохаюсь у неї, то й не кінчу вже зовсім.
Христя. Ну, а хіба ж ти не радий, що вона приїжджає? Ну, скажи по правді. Трошки все ж таки хвилюєшся, га?
. Панас. Ні, мені дуже сумно. І страшно: а що знаєш, як повернеться стара любов? Га? Що ж ми тоді робитимем, мала моя, га? Стара любов, брат, цупка, живуча. От морока буде!
Христя. (Несподівано гірко.) На що їй повертаться, коли ти її й тепер любиш і не переставав усі ці чотирі роки любить.
Панас. (Сміючись.) От-так маєш!
Христя. Ах Господи, і чого б я приставлявся. І зо мною ти женився тільки на злість їй, і бороду поголив
*
тільки для неї, і стоїш тут з рубанком для неї. Ах, ^ещаг сний поет, мусить теслярством зароблять на хліб. Бідний талант, загинув через "сімтю” А Софія, як же, відома артистка російської імператорської сцени, вона зрозуміє...
Панас. (З посмішкою пильно дивлячись на неї.) Дитинча, навіщо ти собі кігтоньки в серце запускаєш? Га? Навіщо дряпаєш? Нікому з того абсолютно ніякої корис-ти немає. Повір ти мені.
Христя. (Плаче.)
Панас. Так... Додряпалась.
X р и с т я. Ти нік...коли м...мене не любив... Тільки її... І тепер...
Панас. Ну, скажіть на милость, що значить одна маленька, паршивенька, цапина борідка. В руки взять нема чого, а як зголив, так які сльози через неї. Ні, дитинча, годі, я заведу через місяць тобі таку, що всі кацапи будуть ахкать. Ой, побачиш... На виставку в Рязань пошлю її. (Обніма й злегенька милує.)
Христя. (Плаче й сміється.) Я поганка, Паню! Ти не сердься на мене, але мені так боліло ввесь час, так боліло. А тепер, знаєш, легче. Як сказала, так і легче.
Панас. (З усміхом.) Ну, звичайно, як звалиш каменюку, так воно вмить легче.
Входить Сліпченко. Він присадкуватий, кремезний, років 50. Вуса довгі, з пІдвусникаМи, звисають униз по-козацькому, вишивана сорочка з стьожкою. Зверх сорочки піджак, але штани підперезані червоним широким поясом, за якого причеплено револьвера. Говорить поважно, силкуючись удавати козака, трохи театрально:
— Ну, дочко! Ти сюди з чоловіком любощі розводить прийшла? (До Панаса.) Здається, воно трохи не по-укра-їнському буде «любощі розводить»? Га?
Панас. По-українському можна все говорить. Не сушіть собі голови.
Сліпченко. Ну, нехай упораємося з тою проклятущою кацапньою, засяду за граматику. Ну, а шапка ж де? Дочко?
Христя. Та, їй-богу, тату, її тут немає. Шукаю, шукаю аж... Ой, та ось же вона, дивіться. Лежить собі...
Панас. Та й уредна яка, і не поворухнеться, наче й не вона.
Сліпченко. (Бере смушеву, сиву шапку з червоним козацьким верхом, що звисає майже на плечі, гладить її рукою.) А де ж наш Арсен?
Христя. Та пішов же, тату, на вокзал зустрічать Софію.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко», після закриття браузера.