Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

З наступного листа від 16 грудня 1913 р. видно, що Франко надіслав П. Дятлову змінену передмову до українського видання поеми «Мойсей» разом із спеціальним початком і кінцем, написаним до російського перекладу (вставні частини Франко продиктував комусь із львівських знайомих П. Дятлова, оскільки сам, через параліч, писав тоді дуже мало). П. Дятлів у листі говорить: «Спішу заслати Вам передмову. Я в дечім змінив продиктовану Вами часть її. Тому надсилаю Вам оригінал з проханням повернути мені його, коли не потребуватимете його самі. Виправляючи передмову, я дбав про те, щоб не змінити смислу сказаного Вами. Коли ж проти моєї волі це сталося, справте, прошу Вас, мої хиби. Зверніть увагу на кінець» (ф. 3, № 163, арк. 155).

Передмови Франка з помітками П. Дятлова в архіві письменника не виявлено.

Що ж до перекладу самого тексту поеми, то цей лист свідчить про схвалення Франком другого, виправленого його варіанта. «Дуже радий, що Ви найшли мій виправлений переклад вартим надрукування. Жалію, що не можу виправити знову помічених Вами слабих місць, бо Ви надіслали мені чорновий список без поміток. Але сподіваючися, що значних хиб тепер небагато та що Ви їх виправили або виправите самі, прошу Вас надіслати переклад з передмовою М. Горькому на адресу: М. Gorki, Capri, Italie. Зашліть разом і оригінал». П. Дятлів радить Франкові: «Запропонуйте Горькому надрукувати «Мойсея» в «Просвещении» або в «Сборниках «Знания», а потім випустити поему окремо, в дешевій серії того ж видавництва» (там же, арк. 156-157).

Однак з різних причин переклад не вдалося видати 1914 р. Та перекладач не втрачав надії познайомити з ним російських читачів. Переїхавши з Праги у Відень, він робить спроби опублікувати поему «Мойсей» для російських військовополонених, які перебували в австрійських таборах.

14 серпня 1915 р. П. Дятлів знову звертається до І. Франка з листом, в якому запитує: «За сей час так багато змінилося, що я вважаю потрібним знов запитати Вас, чи смію я видати свій переклад. Коли так, то чи не були б Ви ласкаві написати відповідне передслово до читачів. Читачами тепер будуть майже самі полонені росіяни» (там же, зворот арк. 161).

І, нарешті, останній лист П. Дятлова від 23 жовтня 1915 р. розкриває ще одну сторінку творчої історії цього перекладу. П. Дятлів зауважує: «Я переглянув ще раз переклад й буду таки друкувати його». Далі він пише: «З Вашого передслова посилаю Вам ще раз кінець. Може, Ви знайдете можливим чи навіть і необхідним змінити що в нім». Кінець передмови (під нею стоїть дата написання: «14 декабря 1913 г.»), останні два абзаци, що безпосередньо стосуються перекладу, Франко в одному місці змінив. Фразу: «Это стоило, конечно, довольно много труда. Надеюсь все же, что г. Дятлов не пожалеет о затраченной на этот перевод энергии» - замінив іншою, точнішою за своїм змістом: «Это стоило довольно много труда, и успел ли он совершенно одолеть все трудности - не мое дело судить. Мне кажется, что одолел таки довольно и что перевод стоит печати» (там же, арк. 169).

Та закінчення передмови з цією суттєвою поправкою Франко чомусь не вислав П. Дятлову. У російському перекладі закінчення передмови подано без уточнення.

За життя Франка з його відома, а частково, очевидно, й за його допомогою були зроблені ще два переклади поеми «Мойсей». Про них маємо лише окремі згадки (ф. 3, № 1635, арк. 451; ф. 3, № 3098).

Поема має й цензурну історію. Цей твір, зокрема його друге видання, царська цензура заборонила ввозити до Росії. У висновку київського окремого цензора, відомого реакціонера С. Щоголева, поданому Центральному комітетові іноземної цензури в Петербурзі 5 травня 1913 р., зазначалося, що в пролозі до поеми поет закликає українців в Росії «к бунтовщическим деяниям». Цензор вважав, що можна дати дозвіл на ввезення частини тиражу цього видання лише в тому разі, коли буде вилучено пролог. Цей же цензор заборонив книжку М. Возняка «Життя і значення Івана Франка». Основним мотивом заборони було те, що М. Возняк широко цитує рядки з прологу до поеми «Мойсей».

Про цензурну історію твору див. збірник: «Іван Франко. Документи й матеріали». К., «Наукова думка», 1966, с 296-297, 309.

Крім цих матеріалів, у Центральному державному історичному архіві УРСР в Києві зберігаються й інші документи, що свідчать про переслідування поеми І. Франка царською цензурою (ф. 295, оп. 1, спр. 477, арк. 13 а).

Поема І. Франка має велику громадсько-культурну біографію. З цим твором поет неодноразово виступав на зборах громадськості 1910 р., а також пізніше. Вже будучи хворим, Франко читав поему в місті Станіславі (тепер - Івано-Франківськ) у залі культурно-освітнього товариства «Руська бесіда» (нині вул. Чапаєва, 24; 1966 р. на цьому будинку встановлено меморіальну дошку), 1912 р.- в Чернівцях, в Коломиї, Тернополі. Виступи Франка викликали великий резонанс серед широких кіл громадськості Галичини й Буковини (див. спогади О. Кобилянської, а також колишнього викладача Чернівецького університету І. Василашка, М. Чайковського - сина письменника А. Чайковського, та інших у книзі: «Іван Франко у спогадах сучасників». Львів, 1956).

Текст поеми і передмова до неї подаються за виданням: Іван Франко. Мойсей. Поема. Друге видання з передмовою. Львів, 1913.

«Просвещение» - щомісячний легальний суспільно-політичний і літературний журнал, теоретичний орган більшовиків. Виходив у Петербурзі протягом 1911-1914 рр. Художньо-літературним відділом журналу керував М. Горький.

«Сборники «Знания» - літературно-художні збірники, започатковані М. Горьким 1904 р., об’єднували прогресивних письменників Росії. Збірники відіграли велику роль у розвитку реалістичної літератури XX ст. Крім «Сборников», товариство «Знание» видавало ще й «Дешевую библиотеку».

Вперше надруковано М. Возняком у збірнику «За сто літ», 1927, кн. 1, с. 266-273. Публікацію поеми здійснено за авторизованим списком. У поясненнях до рядка: «Що розсвічує нічну темряву» з прикінцевих строф поеми М. Возняк зауважив, що далі в авторизованому списку «є знак пропуску, але пропущені рядки або недописані, або, написані на окремій карточці, загубились». Вони таки були написані Франком. Це рядки від: «Тоді я звернувся до присутніх» і до: «А на шлях спасення навернути», тобто ті дев’ятнадцять рядків, що їх не мав у своєму розпорядженні М. Возняк і які упорядники т. XIII творів І. Франка (К., 1954) подали як додаток у примітках. Вставляємо їх після рядка: «Що