Читати книгу - "Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал"

Осінь повільно накривала академію своїм чарівним серпанком. Небо тьмяніло все раніше, а повітря ставало прохолодним і терпким. Листя шаруділо під ногами, немов шепотіло давні заклятть. Природа засинала, але в стінах академії панувало збудження: всі жили в очікуванні Осіннього балу некромантів, що мав відбутися… на цвинтарі.

Постери з моторошною символікою були розвішані по всій території, поруч із афішами першого матчу сезону дикого полювання. Це створювало дивну, але захопливу атмосферу.

 Едельвейс з головою поринула у справи, ретельно уникаючи зустрічей з Кіроном. Її серце зрадницьки калатало щоразу, як вона бачила його здалеку - з розпатланим волоссям, у піджаку з білосніжної тканини. Вона не могла розібратися у власних відчуттях, а тому воліла зберігати дистанцію.

- Це буде просто грандіозно! - вигукнула Сіка, з гуркотом поставивши тацю з печивом у формі пальців скелета. Печиво мало мигдальні нігті, пофарбовані у кривавий червоний. - Я вже склала список закусок: кістяні пальці, келихи крові, черепи з мізковою начинкою, морозні серця, крила кажанів, свічки мерця, попіл душі, тарталетки «Гнилі плоди»!

- Ще одна ідея зі закусками, і я тебе вб’ю, - змучено схилившись на стіл. - Я думала, що найбільше натхнення буде в мене, а виявилося, що в твоєї заступниці його цілий вихор.

- Радій, що тобі не доведеться все це готувати. - прошепотіла Едельвейс на вухо некромантці.

- Бо це геніальна ідея! - не погоджувалась Сіка, не звертаючи уваги на шепіт. - Бал має бути не просто вечіркою, а атмосферним шоу! Уявіть: столи у вигляді старих склепів, туман, що стелиться під ногами, тьмяне світло, і повільний, гіпнотичний вальс…

- Це ж мій план. - примружилася Тереза, склавши руки на грудях.

- Так, але я його доповнила! - з гордістю підняла підборіддя Сіка.

Едельвейс лише зітхнула. Їй подобалося спостерігати за суперечками дівчат - вони відволікали її від того, чого вона боялась найбільше - себе.

Некроманти вже почали працювати над декораціями. Тереза особисто керувала створенням примарних силуетів, що повільно кружляли між могилами, і блакитних вогників, які мерехтіли в повітрі, нагадуючи про душі, що не знайшли спокою. Підняття зомбі залишили наостанок. За нього відповідали троє: староста темного факультету, Кірон, кращий на факультеті темної магії, Захарій, і, звісно, сама Тереза. Атмосфера ставала все більш моторошною, але разом із тим зачаровувала.

- А як щодо музики? - запитала Едельвейс, переглядаючи пергамент із довжелезним списком справ.

- Оркестр зомбі, - відмахнулася Тереза. - Але не хвилюйся, вони будуть співати мелодійно. Якщо не почнуть розпадатися під час концерту…

- Я б ще додала потріскування вогнищ або завивання духів, щоб трохи затишку й тривоги. - запропонувала Сіка. - Все ж некроманти...

- Ще одне доповнення і я тебе уб’ю, щоб упокоїти, - простогнала Тереза, ховаючи обличчя в долонях. - Все вже затверджено, Сіка!

Едельвейс усміхнулася. Робота рятувала її. Вона не думала про голос, що ще досі лунав у її вухах. Про очі, в яких ховалася глибина. Про некроманта доброї душі, якого вона намагалася забути, і якого не могла викреслити з думок.

Вона швидко похитала головою, немов це могло вибити його з пам’яті. Ні, зараз не час. Осінній бал має бути ідеальним.

А ще - дедлайни. Магістр Абадон щодня з’являвся із новим нагадуванням, щоб вона здала перекладені манускрипти до балу. У вечірньому мовчанні бібліотеки її підтримував Захарій, якого вона попросила про допомогу. Першим, про кого вона подумала, був Кірон. Але серце здавалося надто вразливим, щоб залишатися з ним наодинці.

Вона боялась - боялась, що не зможе стримати себе. Що серце затанцює галопом, зрадницьки, як на вечірці емоцій, і їй доведеться визнати те, чого вона воліла не визнавати.

Між прийомами їжі вона бігала з Терезою, готуючи прикраси, перевіряючи списки гостей, узгоджуючи кольори драпіровок. Сіка, на яку покладали великі надії, допомагала, але часто зникала на тренуваннях команди підтримки. Це, втім, дало Едельвейс шанс ближче познайомитися з Терезою. Схоже, староста некромантів бачила в ній союзника проти натхненної балакучості Сіки.

В постійних клопотах напівкровка навіть і не помітила, як великий день матчу настав. Чорні дракони проти Імператорських феніксів. В академію завітали гості. Академія гуділа, мов вулик. Усі святкували, раділи, кричали - але не вона.

Едельвейс сховалася в холодному залі, де повітряники залишили всі закуски перед тим, як помчати на трибуни. Вона залишилась сама - серед готичних таць, запаху кориці й гарбуза.

У підземній залі було тихо. Світло магічних ліхтарів кидало м’які відблиски на холодний мармур, освітлюючи полиці, заставлені стравами для балу. Аромати свіжоспеченого хліба, запеченого м’яса й солодких десертів ніби намагалися пробитися крізь магічну оболонку. Едельвейс обережно водила руками над тарелями й мисками, зосереджено запечатуючи кожну страву у стазис. Їжа залишиться свіжою, ніби її щойно зняли з вогню.

- Ти серйозно збираєшся просидіти тут увесь матч? - голос Терези розрізав тишу, мов тонкий ніж.

Староста некромантів сіла на стіл, звісивши ноги, її постать відкидала витягнуту тінь на кам’яну підлогу. На її пальцях поблискував чорний манікюр.

- Так, - коротко відповіла Едельвейс, не відриваючись від справи.

- А я думала, що ти з тих, хто підтримує друзів. - з удаваною байдужістю мовила Тереза.

Едельвейс промовчала. Вона була на минулому матчі. Вона бачила Кірона у грі - його міць, гнучкість, командну харизму. Але найбільше її вразив не сама гра. А те, як він дивився на неї. Цей погляд, повен вогню й чогось тривожно близького, досі не давав спокою. Відлунював у пам’яті, змушуючи серце битися зрадливо швидко. Тож вона вибрала втечу. Як з очей, так і з серця - геть.

- До речі, твоя Сіка зараз, мабуть, вистрибує з помпонами. - з ледь помітною усмішкою додала Тереза.