Читати книгу - "Академія на пагорбі: Едельвейс. Частина 1, Владі Вал"

Гучна музика, вибухи сміху, голоси, що зливалися в шумний гул, наповнювали простору залу, де адепти святкували перемогу команди академії. Повітря було насичене ароматами фруктового пуншу, випічкийвипічки й ледь помітним, але впертим шлейфом алкоголю — результат, результатом "винахідливості" декого з гостей.

Кірон не хотів сюди йти. Взагалі. Його мозок після важкого дня волів тишу й темряву, а не цей вир радісної ейфорії. Але Сайлос, як завжди, не дав йому шансу втекти.

- Ти капітан команди! Якщо не прийдеш - це буде ганьба! - сказав він і буквально витягнув його з переодягальні за лікоть.

Люк завзято підтакував, Кіліан запевняв, що "це буде весело", а Дон лише мовчки зітхнув, схвально кивнувши. Люк завзято підтакував, Кіліан запевняв, що "це буде весело", а Дон лише мовчки зітхнув, схвально кивнувши.

І ось він тут. Його пальці машинально стискали стакан з пуншом. Погляд ковзав по натовпу, не затримуючись ні на кому. Кожна усмішка, кожен сміх здавався занадто гучним, занадто яскравим. У голові лиш крутилося одне: я піду звідси при першій же нагоді.

Але потім він помітив її.

Едельвейс. Його вугільна пташка.

Вона сиділа в кутку, а поряд з нею - кілька адептів, яких він не знав особисто. Її щоки палали рум’янцем, а в руках - келих, який точно не містив пунш. Вугільна пташка сміялася - дзвінко, майже безтурботно, й виглядала такою живою, розкутою...

Кірон миттєво напружився. Вона п'яна. Ця думка вдарила в нього, мов холодний шквал.

Едельвейс завжди стримана, завжди контролює себе. Вона не дозволяє собі слабкості. А тепер вона сиділа, сміялася з якихось жартів, дозволяла комусь нахилятися до неї занадто близько.

У грудях закипала лють. Кірон не міг розібрати, на кого вона спрямована: на хлопця, що нахилився до неї, на себе, що дозволив цьому статись, чи на всіх одразу. Але емоції піднімалися, мов некротична хвиля - морозна, нестримна, руйнівна.

Некромант рушив уперед. Цілеспрямовано, не зводячи з неї погляду. Люди поступалися йому дорогою, відчуваючи внутрішнє напруження, що йшло від нього, наче електричний заряд. Він рушив уперед. Цілеспрямовано, не зводячи з неї погляду. Люди поступалися йому дорогою, відчуваючи внутрішнє напруження, що йшло від нього, наче електричний заряд. Коли він нарешті наблизився, Едельвейс підняла на нього очі - трохи затуманені, блискучі. Вона усміхнулася.

- О, Кірон! - її голос звучав трохи хрипло, але з тією самою музикальністю. - Ти теж тут!

Його серце стиснулося.

- Вставай! - тихо, але твердо сказав він.

Едельвейс насупила брови.

- Чому це?

- Бо я так кажу, - його голос був рівним, але його очі палали.

Хтось із її компанії пирхнув:

- Спокійніше, капітане. Вона просто розслабилася.

Кірон не звернув уваги. Він бачив лише її. Її обличчя, її незвичну легковажність, її погляд, який раптом став колючим.

- А якщо я не хочу? - тихо кинула вона, в її очах з'явився виклик.

Кірон стиснув кулаки.

- Тоді я залишусь тут.

Він опустився поруч, руки схрещені, спина напружена, мов струна. Його погляд — пильний, безпощадний.

- Що, будеш мене стерегти? - її усмішка була зухвалою, але в ній був натяк на щось інше.

- Якщо треба.

Вони дивилися одне на одного - мовчки, але цей погляд важив більше за сотню слів. У її очах промайнуло щось м’яке. Миттєво. А потім вона відвела погляд, зробила ще один ковток.

- Роби що хочеш. - буркнула вона.

Кірон залишився поруч. У цьому кутку світу для некроманта було занадто тісно від почуттів.

Його злість не зникла. Вона змішувалась із тривогою, з ревнощами, з відчаєм. Він не дозволить їй зробити щось нерозумне. Вона помітно захмеліла, її рухи стали невпевненими, а усмішка - ширшою, ніж зазвичай.

Сайлос, Люк і Кіліан, які врешті помітили знайомі обличчя, підійшли ближче.

- Ого! - вигукнув Люк з притаманною йому безтурботністю. - А я думав, що менеджерка у нас сувора і серйозна!

- Ніколи не бачив її такою. - Дон здивовано всміхнувся, краєм ока поглядаючи на Едельвейс.

Сайлос примружився, вивчаючи її, і нахилився ближче.

- І як тобі в новій ролі? - підморгнув він, зухвало.

Едельвейс тихо хихикнула. Не вагаючись ні на мить, схопила його за комір і потягнула до себе.

Ти завжди здавався мені… милим, - протягла вона, з лукавим блиском в очах. - Проблемним, але милим. - Її сміх був легким і провокаційним, як жарти з небезпекою.

Кірон звузив очі. В його погляді блиснуло щось темне.

- О, пішло найцікавіше! - розсміявся Люк, явно в захваті від драми.

Сайлос підняв руки - ніби здавався.

-Ой-ой, Кіро, здається, я вляпався, - жартував він, але обережно прибрав руки, коли некромант зловісно глянув на нього.

Едельвейс знову влаштувалась зручно, сперлася на лікоть і промовила мрійливо:

- А мені подобається, коли хлопці змагаються за мою увагу…

Люк розгублено кашлянув.

- Гей, а ти випадково не перебрала?

- А що, не можна? - в її погляд став зухвалим, і вона потягнулася за келихом.

Кірон блискавично вихопив його з її рук і відставив.

- Вистачить.

Вона повернулась до нього з ще ширшою усмішкою.

- А тобі що, не до вподоби, коли я така?

Його обличчя спохмурніло. В грудях наростав гнів, а разом із ним - холод некротичної сили.

- Ти сама на себе не схожа.

- І що з того? - її голос звучав майже грайливо. - Може, я втомилася бути тою самою серйозною Едельвейс, яку всі знають?

Вона знову взялася за комір Сайлоса й театрально схилилася до нього.

- Може, мені справді пора вибрати іншого фаворита?

Сайлос пирхнув, ледве стримуючи сміх. Але Кірон уже не витримав. Він різко підхопився, схопив її за зап’ястя і потягнув за собою.

- Ми йдемо.

- Ого, який владний. - хихикнула вона, але не пручалась.

- Удачі, капітане! - сказав Сайлос, ковтаючи сміх, поки Кірон виводив її в коридор